Темна вода
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-2961-01-1
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Темна вода». Краткое содержание книги:
— Невже все так просто?
— Простіше не буває. Я дуже задоволений — ніхто з конкурентів ці всі вбивства не замовляв і підірвати мій бізнес не хотів.
— Значить, немає ніякий привидів, жодних примар, іншої чортівні?
— Все це — місцеві казочки тітоньки Аріни, — відмахнувся Заруба. — Мені тепер аж соромно, що я нагнав на себе такого страху та й вас, адекватну людину, з толку збив. Хоча я вам скажу, — він нахилився ближче. — Якби ви не були такою адекватною людиною і вирили в усю цю нечисть, так швидко ми б з вами цю проблему не вирішили.
— Ну і чим же вони це мотивують? Взагалі — як усе відбувалося?
— Мені дали сьогодні почитати копії явок із повинною. Безграмотно написані, та не в тому річ. Хотілося пацанам пригод. Лютий, їхній лідер, завжди готовий був якусь гидоту скоїти. Перший раз у них усе випадково вийшло — хлопчикам гарний імпортний човен сподобався. Вирішили просто так, на гоп-стоп забрати, хазяїн не віддає. Навіть битися почав. Його ззаду оглушили і в воду головою. Так і тримали, поки не захлинувся. А далі вже Лютий командував, як і куди трупи дівати. Наступна жертва їх застала за вичищенням сітей. Слово за слово — з ним те ж саме зробили. Пожили трошки, побоялися на перших порах, бачать — нічого не сталося. Ніхто ними не цікавиться. Ось після цього їх азарт і охопив. Мені сьогодні ваше колишнє начальство казало — так буває. Затягне людей звичка вбивати, і таку залежність виробить, куди там наркотики. Особливо, повторюся, коли це безкарно і коли люди вже морально для цього визріли. Лютий саме з таких. Його дружки все на нього валять, самі пишуть — змушував, тероризував, боялися його і все таке. Словом, бридка і неприємна історія. Скількох би вони вбили, якби я тоді не втрутився, боюся сказати. Знаєте, оті містичні історії справді допомогли. Інакше я б цього всього не почав. А так вирішив розібратися, хто воду каламутить. Розібрався, — Заруба налив собі ще. — І жодного відчуття радості, хочу вам сказати. Зловили б якесь лох-несське чудовисько, і то задоволення більше. А так — двоногі чудовиська, на людей сході та ще й молоді, жити б і жити. Ну їх, нап’юся від усього цього. Тільки зараз, чекайте.
Він підхопився, відчинив сейф, витяг звідти пачку доларів у банківській упаковці, поклав на стіл перед Мельником.
— Що це?
— Умовні одиниці, як їх у нас називають. Ви їх чесно заробили, плюс невеличка премія. І давайте вважати справу для себе закритою. Далі міліція нехай займається, їй за це зарплату платять. До речі, інформація про вашу участь у цій справі подана мінімально. Не думаю, що вам потрібні тісні контакти з вашим колишнім керівництвом, котре не цінувало вас.
— А ви цінуєте?
— Як бачите, — Заруба кивнув на пачку. — Беріть, беріть гроші. Ховайте. І можете їхати додому, відсипатися.
— Значить... Значить, я уже у вас не працюю?
— Чому? На посаді охоронця — звичайно. Тільки я пропоную вам узяти невеличку відпустку за свій рахунок. До того ж не обов’язково вам охороняти базу відпочинку. Для хорошого працівника в мене в службі охорони робота знайдеться завжди.
— А якщо я повернуся і трошки відпочину там?
— Ви ж можете поїхати за кордон, кудись у Чорногорію, наприклад...
— Чим берег Десни поганий? Ви ж були ним зачудовані...
— Я й тепер зачудований, інакше не починав би всього цього. Ну, як знаєте. Тиждень у вас є, потім дзвоніть і приходьте, щось придумаємо. Ще щось? — Заруба запитально подивився на співбесідника.
— Ну, не знаю... Я можу якось почитати ці протоколи? Я ж ніби потерпілий, заява є...
— З вами, звісно, ще будуть балакати, викликати на допити і все таке. Ви ж справді потерпілий... Але я б не радив вам тепер цим займатися. Без крайньої потреби людину, котра працює в банкіра Заруби, ніхто турбувати не стане. Всьому свій час. Справа для вас закінчена, змушений повторити це, — він підвівся, своїм прикладом показуючи, що Мельник повинен зробити те ж саме. Потиснувши Віталію руку, Заруба промовив абсолютно тверезим голосом: — І ще одне... Мої можливості вам відомі. Краще не цікавитися цією справою за моєю спиною. Все одно ваш інтерес випливе.
— Чому ви так ставите питання?
— Бо тепер ця погана історія вас особисто вже не торкається. Окрім, звичайно, різних формальностей, із дотриманням яких до вас не чіплятимуться. Вітаю — ви заробили грошей, у вас відтепер є престижна робота. Непогано для вчорашнього безробітного, якого пенделем виперли з органів. Правда?
— Правда, — погодився Мельник, взяв зі столу пачку доларів і засунув до кишені джинсів.
— Отак і понесете?
— А чого ж.
— Я дам вам машину, вас довезуть додому.