Темна вода

Остаточно картина прояснилася, коли під вечір на базу приїхав джип, за кермом якого сидів коротко стрижений хлопець спортивної статури і з явно військовою виправкою.

Весь цей час Мельник не знав, куди себе подіти. Дуже хотілося подзвонити комусь із знайомих, хто може бути в курсі справи, і дізнатися подробиці цієї історії. Навіть мало сенс їхати в Чернігів і особисто, обійшовшись без телефонних дзвінків, зайти до потрібних кабінетів. Але в будній рейсовий автобус робив лише два чотири рейси. Три з них Віталій уже пропустив, четвертий — о пів на восьму вечора. З темпами, якими він їде, до Чернігова реально дістатися близько дев’ятої. Туди-сюди — вже пізній вечір, за ним — ніч. Де і кого шукати? Все одно доведеться перенести на завтра.

Але вирішення проблеми прибуло у вигляді джипу з спортивним хлопцем за кермом.

— Збирайтеся. Павло Павлович чекає.

— Це він за мною таку машину прислав?

Водій обмежився кивком.

— Чому сам не приїхав?

— У мене наказ привести вас до нього.

— Он як — прямо таки наказ!

— Перевдягніться. В офіс у шортах не можна.

— Джинси і футболка підійдуть? Чи смокінг позичати?

— Нормально. Я чекаю в машині.

...Вже за годину Мельник заходив у вже знайомий кабінет. Заруба підвівся йому назустріч, вийшов з-за столу, міцно потиснув руку, кивком голови відправив його провожатого за двері. Той вийшов і причинив їх за собою. 

— Присядьте, Віталію, — Заруба витяг з шафи непочату пляшку віскі „Джоні Вокер”, дві склянки, поналивав на три пальці, узяв свою і заклично підніс: — За вас. Сьогодні — тільки за ваш і ваш успіх. Я в вас не помилився.