Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
— Якийсь злочинець хотів убити мене кинджалом. Тоді Джованні, як кішка, кинувся йому на спину. Якби не він, то я б давно не був живим. А ви забороняєте мені зустрічатися з ним.
— Про що це ти говориш? — різко спитав Ніколо Поло. — Ану, розказуй усе!
Марко обережно, щоб, бува, хвилюючись, чого не наплутати, почав свою розповідь.
Ніколо Поло, схопившись з свого місця, швидко ходив по кімнаті. Мафіо сидів біля столу, стиснувши кулаки.
— Тобі треба було сказати нам про це раніше, — мовив Мафіо.
— Йди спати, сину, — звелів батько, намагаючись стримати хвилювання. — А з месером П'єтро Бокко ми ще поговоримо, так поговоримо, що він запам'ятає нашу розмову на все життя.
Про заборону їздити на острів Мурано не було більше й мови. Марко пішов спати. Він бачив, як розхвилювались батько й Мафіо, і це трохи непокоїло його, однак у глибині душі хлопець був задоволений, що зумів заступитися за своїх друзів.
Ніколо й Мафіо Поло ще довго сиділи й розмовляли.
Невдовзі вони запросили до себе Паоло, який раз уже приходив до них. Брати розпитали його про замах, але Паоло розповів їм те саме, що вони чули від Марко. На жаль, він не міг повідомити нічого такого, що дало б їм підставу звинуватити месера Бокко у замаху на життя Марко. Але й почутого було досить, щоб переконати братів у вині П'єтро Бокко. Вони вирішили при першій-ліпшій нагоді поговорити з ним начистоту.
Вже більше року брати Поло жили у Венеції, з нетерпінням чекаючи звістки від Теобальдо ді-Вісконті. Нестримне бажання вирушити в дорогу не давало їм спокою, але, мабуть, чи не найбільше за всіх хвилювався Марко. Хоч Мафіо й Ніколо розповіли лише небагатьом близьким друзям про все пережите ними, серед купців скоро стало відомо, що брати привезли з собою великі багатства. І ось одного дня до них з'явився шановний шурин П'єтро Бокко, справи якого йшли не так добре, як він того хотів. Він вирішив попросити у своїх родичів великої позички для вигідної торговельної угоди.
Мафіо, старший у сім'ї Поло, прийняв його з непроникливим обличчям і запропонував сісти. П'єтро Бокко хотів було одразу ж розпочати люб'язну розмову, однак Мафіо помахом руки спинив його. Він устав, підійшов до дверей і наказав служниці покликати Ніколо.
Потім знову сів і з байдужим виглядом попросив месера Бокко трохи потерпіти. Обмінюючись незначними словами, вони чекали Ніколо. Нарешті той прийшов і стримано привітався з гостем.
Месер Бокко почав розмову. Він розсипав компліменти братам Поло за вміння, з яким вони вели свої торговельні справи після такої тривалої відсутності. Брати лише вряди-годи озивалися якимось коротким реченням, а більше слухали.
«Марко казав правду, — думав Ніколо Поло, — в цієї людини холодні очі. Вони свідчать, що вся ця люб'язність — удавана». Спостережливість хлопця сповнювала батьківське серце гордістю.
Нарешті, після вмілого вступу, П'єтро Бокко перейшов до головного. Він просив братів Поло зробити йому маленьку послугу: позичити дві тисячі п'ятсот дукатів. Адже вони родичі. Ніколо Поло мовчав. Він думав про те, що почув від Марко й Паоло. Шкода, що немає достатніх доказів. Він грізно нахмурився.
Мафіо Поло встав і вийшов з-за столу.
— Ви просите в нас дві тисячі п'ятсот дукатів? — спитав він тоном, який примусив П'єтро Бокко насторожитися.
— А скільки ви заробили на своїй нічній контрабандистській операції? — спитав раптом Ніколо Поло. — Ви пам'ятаєте оті п'ятнадцять мішків солі?
Месер П'єтро Бокко зблід. Надто несподіваним був напад. Тимчасом Ніколо вже завдав йому другого удару.
— Ви розповідали мені, як ви турбувалися про мого неслухняного сина, — в'їдливо промовив він. — Я вдячний вам за це, П'єтро Бокко. — Очі його палали гнівом. Він нахилився до самого блідого обличчя гостя, аж той відсахнувся назад. — Удар кинджалом не влучив у ціль. Шкода, П'єтро Бокко, чи не так?
Мафіо Поло схопив брата за плечі і з ласкавою наполегливістю відтягнув його назад. Він не хотів, щоб Ніколо розчавив кулаком ненависне обличчя гостя.
П'єтро Бокко нарешті оволодів собою і схопився з місця.
— Що це за безглузді обвинувачення? Ви дуже дивно ведете себе, — невпевнено сказав він, намагаючись звести все на жарт.
— Ми потурбуємось про те, щоб вас притягли до відповідальності за контрабанду сіллю, — мовив Мафіо. — Ідіть геть з нашого дому. Щоб вашої ноги тут більше не булої Ми вас більше не знаємо, П'єтро Бокко! Ви — злочинець, а не чесний купець!
Не даючи переляканому й розлюченому П'єтро Бокко отямитися, він загрозливо наступав на нього, аж доки той не обернувся й не кинувся тікати.