Таємниця Жовтої кімнати

Я шаснув у темну комірчину й чудово там улаштувався. Бачив усю галерею, освітлену, мов удень. Звичайно, ніщо з того, що мало відбутись, не могло сховатися від моїх очей. Але що саме може відбутися? Мабуть, щось дуже вагоме… Знову пригадався поцілунок Рультабія, й мене огорнула тривога… Так цілують друзів лише під час якихось урочистостей або коли їм загрожує небезпека. Виходить, мені загрожує небезпека? Рука міцніше стиснула руків’я револьвера. Я чекав. Я не герой, але й не боягуз.

Я просидів годину, й за цей час не помітив нічого незвичайного. Злива, яка почалася о дев’ятій вечора, вщухла. Мій друг попередив: імовірно, щось може статися не раніше, як опівночі. Проте під дванадцяту прочинилися двері кімнати Артура Ренса: ледь чутно рипнули. Здавалося, їх надзвичайно обережно штовхнули зсередини. На часину запала мертва тиша, й ця хвилина видалася мені вічністю. Двері відчинились назовні, в галерею, тому я не міг бачити нічого, що відбувається в кімнаті, ні того, що — за дверима. Мою увагу привернув дивний звук, який лунав із парку вже втретє: попервах я не звернув на нього увагу, як пропускають повз вуха нявчання котів, які вештаються вночі на покрівлі. Але цього, третього разу звук був такий голосний і дивний, що я відразу ж згадав розповіді про Божу Тварючку. До сьогодні цей крик супроводжував усі лиха, що відбувалися в Гландьє, — на цю думку мене пройняв дрож. Аж тут з-за дверей з’явився чоловік. Спершу я його не впізнав, бо він стояв до мене спиною, схилившись над досить великим згортком. Зачинивши за собою двері і взявши згорток, чоловік обернувся в бік моєї комірчини, і тоді я його впізнав. То був лісничий, «зелений чоловік». Убраний у той самий костюм, у якому він прогулювався попід трактиром «Донжон», першого ж дня по моєму приїзді, а також коли ми з Рультабієм виходили із замку сьогодні вранці. Жодного сумніву, це був лісничий, я бачив його цілком виразно. Мені здалося, ніби він стривожений. Учетверте прокричала Божа Тварючка, тоді лісничий поклав свій згорток на підлогу й наблизився до другого від моєї комірчини вікна. Я боявсь поворухнутися, щоб не виказати себе.