Таємниця Жовтої кімнати
- Автор: Леру Гастон
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: Журнал "Всесвіт", 1996, № 4-7
- Переводчик: Катерина Квітницька-Рижова
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця Жовтої кімнати». Краткое содержание книги:
— Сподіваюсь, так воно й буде. Саме на це я й розраховую.
Я не наполягав, знаючи з власного досвіду — наполягати не лише недоречно, але й марно. Він повідав мені, що з самісінького ранку за замком пильно стежать його люди й ніхто не зможе прийти сюди непомітно. А у випадку, якщо ніхто не прийде ззовні, то за «тутешніх він спокійний».
Годинник, який він витяг з кишені, показував пів на сьому. Рультабій підвівся, кивнув слідувати за ним і без жодних осторог, навіть не стишуючи кроків, провів мене галереєю. Звернувши у пряму галерею, ми перетнули сходовий майданчик й опинилися в галереї лівого крила, пройшли повз апартаменти професора Станжерсона. В кінці, перед самим донжоном, була кімната, що її займав Артур Ренс (адже опівдні ми побачили американця у вікні саме цієї кімнати, яке виходило на подвір’я). Кімната Ренса з цього боку замикала галерею, її двері виходили просто на східне вікно, навпроти вікна в кінці прямої галереї, у правому крилі, там, де минулого разу Рультабій поставив був чатувати татуся Жака. Якщо стати спиною до дверей кімнати Ренса або вийти із цих дверей, перед вашими очима відкриється вся галерея: ліве крило, сходовий майданчик і праве крило. Не видно було лише наріжну галерею правого крила.
— Наріжну я беру на себе, — мовив Рультабій. — А ви, коли я вас попрошу, займете місце отут.
І він підштовхнув мене до маленької темної трикутної комірчини біля кімнати Артура Ренса. З цього закапелка я міг спостерігати галерею не згірш, як від дверей Рейсової кімнати, і навіть міг стежити за його дверима. Двері комірчини були засклені не матовою, а прозорою шибочкою. Коли галерея яскраво освітлена, у комірчині панував морок. Це був ідеальний спостережний пункт для шпигуна…
Бо чим же я тут займатимуся, як не шпигунством? Виконуватиму ницу роботу поліцая? Звісна річ, це не могло мене потішити, і, крім природних інстинктів, моя професіональна гордість також повставала проти дивного перевтілення! Справді, якби мене раптом побачив голова колегії адвокатів і про мою поведінку дізналися в Палаці правосуддя, як би все це сприйняли?.. Але Рультабієві, певно, й на думку не спадало, що я можу відмовитись виконати якесь його прохання. Та я, власне, не збирався відмовлятись: по-перше, не хотів зажити слави боягуза, по-друге, гадав, що завжди зможу пояснити свою поведінку потягом до істини, хай навіть як аматор, і, по-третє, було вже пізно відступати. Чому докори сумління не почали раніше мені дозоляти? Бо цікавість була сильніша за всі інші почуття. Ще на своє виправдання я міг сказати: хотів урятувати життя жінці, а для такого наміру не існує жодних фахових обмежень.
Ми поверталися назад галереєю. Коли проминали апартаменти Матильди Станжерсон, двері її вітальні розчинилися й на порозі з’явивсь дворецький, що подавав вечерю (вже три дні професор вечеряв у доньчиній вітальні на другому поверсі). Двері залишилися прочиненими, й ми виразно побачили: скориставшись із відсутності слуги і з того, що професор нахилився підібрати з підлоги річ, яку дочка навмисне впустила, панна Станжерсон поквапно влила до батькового келиха щось із маленької пляшечки.
РОЗДІЛ XXI
Засідка
Цей учинок, що страшенно вразив мене, здається, не дуже збентежив Рультабія. Коли ми повернулися до його кімнати, він, навіть не згадавши про сцену, яку щойно підгледіли, почав пояснювати мені мої функції. Спершу повечеряємо. Потому я сховаюся в темній комірчині й чатуватиму там.
— Якщо побачите щось цікаве раніше за мене, — сказав Рультабій, — негайно мене попередьте. А побачите ви раніше за мене лише в тому випадку, якщо злочинець пройде в пряму галерею не з наріжної, а якимсь іншим шляхом. Ви бачитимете всю пряму галерею, тоді як я — лише наріжну. Щоб попередити мене, вам досить смикнути підхват штори на найближчому до вас вікні. Штора відразу ж упаде й закриє вікно. Щоб подати цей сигнал, вам доведеться всього-на-всього вистромити руку із своєї комірчини. Я перебуватиму за рогом, але побачу у вікні своєї галереї, що одне ваше вікно потемніло.
— А що тоді?
— Тоді я вийду з-за рогу у вашу галерею.
— А мені що робити?
— Підете назирці за чоловіком назустріч мені. Проте я вже буду ближче й побачу, чи його обличчя вписується до кола…
— … підказаного вам здоровим глуздом, — закінчив я, ледь усміхнувшись.
— Чого ви посміхаєтесь? Нічого смішного нема. Втім, повеселіться, скористайтесь останніми хвилинами, бо, присягаюся, такої нагоди вам уже не випаде.