Таємниця Жовтої кімнати
- Автор: Леру Гастон
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: Журнал "Всесвіт", 1996, № 4-7
- Переводчик: Катерина Квітницька-Рижова
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця Жовтої кімнати». Краткое содержание книги:
— А якщо злочинець утече?
— Тим краще! — відказав Рультабій. — Я не прагну обов’язково його схопити. Він може втекти центральними сходами, вестибюлем першого поверху… Це станеться раніше, ніж ви встигнете добігти до сходового майданчика, адже ви будете в самому кінці галереї. Ну а я, звичайно, його відпущу, але спершу зазирну йому в очі. Єдине, чого мені треба, так це побачити його лице. Надалі я зумію влаштувати все так, щоб він помер для Матильди Станжерсон, навіть якщо залишиться живий. Якщо я схоплю його живим, панна Станжерсон та Робер Дарзак, гадаю, цього мені ніколи не подарують! А я ціную їхню повагу — вони чудові люди. Побачивши, як Матильда вливає до батькового келиха снодійне, аби він не прокинувся, коли вона вночі бесідуватиме зі своїм убивцею, я зрозумів, що вона не почуватиме до мене безмежної вдячності, якщо я схоплю нападника, — адже його руки будуть зв’язані, зате язик розв’язаний! Мабуть, це велике щастя, що тоді, в Жовтій кімнаті та в загадковій галереї, ця людина розчинилася, мов під якимись чарами! Я зрозумів це тієї ночі, побачивши, якою радістю засвітилось обличчя панни Станжерсон, коли вона дізналася, що він утік. Так, я зрозумів: щоб урятувати нещасну, треба не стільки затримати злочинця, скільки будь-якою ціною примусити його мовчати. А вбити людину? Вбити людину не так просто… Я цього ніколи не зробив… хіба що ця людина сама б мене до цього змусила… З другого боку, примусити його мовчати самому, без Матильдиної допомоги — це важка задача: тут треба відгадати все, не знаючи нічого!.. На щастя, друже, я здогадався, вірніше, досяг усього шляхом умовиводів… І тому сьогодні вночі хочу тільки одного: побачити його обличчя, яке повинно вписатись…
— У коло…
— Атож, хоча його обличчя мене не здивує!..
— Але я гадав, що ви вже бачили його обличчя тієї ночі, коли вдерлися до кімнати панни Станжерсон…
— Бачив невиразно… Свічка стояла на підлозі. До того ж, ота борода.
— А сьогодні, ви гадаєте, він з’явиться без бороди?
— Неодмінно з бородою… Але галерея буде освітлена, до того ж тепер я знаю… вірніше, мій мозок знає… А коли так, то й очі побачать…
— Якщо йдеться лише про те, щоб побачити й відпустити, то навіщо нам зброя?
— Для того, любий мій друже, що коли чоловік з Жовтої кімнати зрозуміє, що я впізнав його, він зважиться на все! І тоді нам доведеться боронитись.
— А ви певні, що він прийде сьогодні вночі?
— Так само певен, як те, що ви зараз поряд зі мною. Сьогодні о пів на одинадцяту ранку панна Станжерсон із надзвичайною спритністю організувала все таким чином, щоб уночі залишитися самій, без покоївок: вона відпустила їх на. цілу добу під якимось сміховинним приводом, а під час їхньої відсутності вмовила свого любого татечка охороняти її й лягти спати в будуарі. Він, зрозуміло, залюбки погодився виконувати ці нові для себе функції. Від’їзд Робера Дарзака й зусилля, докладені Матильдою для того, щоб лишитися самій… Дивний збіг, чи не так? Які ще можуть бути сумніви? Панна Станжерсон сама готує побачення із злочинцем, побачення, якого так боїться Робер Дарзак.
— Це жахливо!
— Згоден.
— А те, що ми зараз бачили… На вашу думку, вона намагається приспати свого батька?
— Так.
— Отож ми лише вдвох братимемо участь у сьогоднішній операції?
— Ні, вчотирьох: про всяк випадок подружжя консьєржів теж напохваті. Поки що вони тут непотрібні, але можуть знадобитись опісля, якщо ми все-таки його вб’ємо…
— Значить, ви гадаєте, що ми його вб’ємо?
— Уб'ємо, якщо він сам цього захоче!
— Чом би вам не попередити татуся Жака? Ви не хочете сьогодні скористатися його допомогою?
— Ні, — відрізав Рультабій.
Я помовчав якусь часину й, підбурюваний жадібним бажанням проникнути в таїни думки Рультабія, рубонув з плеча:
— Чом би не попередити Артура Ренса? Він міг би стати нам у пригоді…
— Он як! — відверто невдоволено відказав Рультабій. — То ви хочете, щоб секрети панни Станжерсон стали відомі кожному! Ходімо вечеряти, вже час. Сьогодні ми вечеряємо у Ларсана, якщо, звичайно, він знов не стежить за Робером Дарзаком. Ларсан не відступається від нього ані на крок… Втім, коли його й немає зараз на місці, то до ночі він неодмінно з’явиться. Ось кого б мені хотілося пошити в дурні!
У сусідній кімнаті почувся шум.
— Мабуть, це він.
— Я забув спитати, — згадав я. — В присутності поліцая жодного натяку на сьогоднішню нічну операцію, чи не так?