Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності

У Норвегії смертна кара за статеві контакти з чоловіками збереглась і за часів Постреформації, тому що Біблія й тоді залишалася джерелом права143. Смертна кара застосовувалася побожними християнами за ухилення від указівок Біблії як абсолютно чинного юридичного документа. У 1687 король Кристіан V видав закон, згідно з яким: «Акт, скоєний проти природи, карається багаттям і вогнем»144, що знову ж таки означає, що всі чоловіки, звинувачені в гомосексуальності, повинні бути спалені. Після Реформації страта не приводилась у дію, що пояснюється, найімовірніше, датсько-норвезьким бажанням здебільшого приховати такий секс145.

У 1842 році у Норвегії смертна кара за «акт, учинений проти природи» змінюється на «виправні роботи п’ятого ступеня»146. Інші християнські країни й народи зберегли смертну кару. У Південній Африці страта за секс між чоловіками була скасована лише у 1907 році, хоча остання відбулась у 1831-му147. Скасування смертної кари за чоловічу гомосексуальність у Норвегії було не наслідком покращення ставлення до одностатевого сексу, а результатом змін у застосуванні смертної кари. На практиці це означало м’якіше покарання, проте переслідування посилилося, оскільки після скасування смертної кари почастішали випадки порушення закону148. У 1887 році закон був змінений, тоді злочин був визначений як «фізіологічний акт… між особистостями чоловічої статі», а в 1902 році максимальний термін виправних робіт скорочено до одного року149.

Незважаючи на те що нацисти завжди негативно ставилися до євреїв та інвалідів, спочатку вони не надто переймалися питанням гомосексуальності. Коли в 1930-му Гітлерові подали скаргу на лідера штурмового загону Ернста Рьома за статеві контакти з чоловіками, Гітлер заявив: «Єдиною причиною будь-якого розслідування можуть бути сумніви, чи гідно офіцер штурмового загону… виконує свої службові обов’язки… Його особисте життя не може бути предметом розслідування, якщо це не суперечить фундаментальним принципам націонал-соціалістичної ідеології»150. Таке толерантне ставлення до гомосексуальності, однак, викликало надзвичайно негативну реакцію християнської консервативної релігійної, буржуазної та аристократичної еліти Німеччини. Згодом нацисти повністю змінили свої погляди на цю проблему й розпочали систематичне переслідування гомосексуалів. Це перетворення треба розглядати як стратегічну адаптацію до більш традиційного християнського ставлення до гомосексуальності. У своєму виступі в Рейхстазі 23 березня 1933 року Гітлер зробив акцент на тому, що «уряд Рейху… розглядає християнство як непорушну основу моралі та моральний кодекс нації»151. Здатність нацистів переконати християнську партію в своїй меті захищати традиційні християнські ідеали сексуальної чистоти було вирішальним у становленні та стабілізації легітимності нацистського режиму навесні — улітку 1933 року152. Протягом перших двох років при владі нацистський режим мав цілком позитивну реакцію на свою діяльність із боку протестантських і католицьких кіл153. Навіть Ватикан прямо схвалив нацистську цензуру на сексуальний зміст текстів і малюнків у пресі154. Це дало правові підстави для знищення Інституту сексуальних наук Магнуса Гіршфельда 6 травня 1933 року155. У 1935 році були введені нові, більш суворі, закони проти всіх форм сексу між чоловіками та розпочато масштабніше переслідування156. Християнські речники цілком позитивно сприйняли ці зміни й убачали в них гідний спосіб покарання за «злочини проти шлюбу» та «напад на шлюб»157. Хоча переслідування гомосексуалів отож розпочалося через нацистську адаптацію до християнських моральних правил, проте це не зменшувало їхній власний ентузіазм, коли переслідування набули нечуваного розмаху. Нацистський режим продовжував заарештовувати чоловіків, які мали статеві контакти з іншими чоловіками, аж до останніх днів Другої світової війни, коли Берлін уже був оточений радянськими військами158.