Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності

Ці чоловіки не вбачали, кожен по-своєму, будь-якого конфлікту між християнством і гомосексуальністю, і якби вони були впливовішими особами, змогли б уникнути кари. Багато християнських правителів полюб­ляли займатися сексом із представниками тієї ж статі та жили без остраху дістати покарання. Це візантійські імператори Нікіфор І, Михайло ІІІ, Василь І, Константин VIII, Константин ІХ; король Норвегії, Швеції та Сконе Магнус Еріксон; англійські королі Вільгельм ІІ, Ричард Левине Серце, Едуард ІІ, Ричард ІІ, Джеймс І, Вільгельм Оранський; французькі королі Генріх ІІІ і Людовик ХІІ; імператори Священної Римської імперії Фрідріх ІІ й Рудольф ІІ; шведська королева Кристина; російський цар Петро І і прусський король Фрідріх ІІІ. У 1617 році король Шотландії та Англії Джеймс I захищав свої стосунки з Джорджем Вільєрсом, герцогом Букінгемським, такими словами: «Ісус Христос робив те ж саме, і тому я не можу бути звинуваченим. Христос мав Іоанна, а я маю Джорджа»169. Король Джеймс не полишав свого рішення, тому чоловіча гомосексуальність заохочувалася при його дворі170. У багатьох своїх листах Єлизавета Шарлотта, сестра Людовика XIV, не тільки згадувала про численні стосунки її чоловіка Філіпа Орлеанського з іншими чоловіками, а й зазначила, що багато чоловіків при французькому дворі стверджували, що секс між чоловіками можна вважати гріховним тоді, коли надто мало людей населяє землю. Як вони вказали, Бог не покарав нікого за гомосексуальність від часів Содома й Гоморри171.

Незважаючи на те що християнські вірування лягли в основу переслідувань гомосексуалів у християнських країнах, католицькі та багато православних церков іноді слугували притулками для чоловіків, які мали сексуальний потяг до інших чоловіків. Часто дозволявся стриманий секс між духовенством. Середньовічні мусульманські поети з ентузіазмом згадували про любов між чоловіками в православних монастирях172. Світський закон не міг карати католицьких священиків, підозрюваних у гомосексуальності, оскільки тільки церква могла позбавити їх духовного сану, що траплялося вкрай рідко. Зазвичай церква просто відправляла підозрюваних священиків до монастирів, які, однак, не були вільні від гомосексуальності173. Коли філософ Жан-Жак Руссо поскаржився вищому керівництву католицького релігійного пансіону на сексуальні домагання до нього з боку інших чоловіків, йому відповіли, що він не має підстав скаржитись, якщо хтось знайшов його привабливим, а що ж до сексуального акту, то будь-який страх Руссо, можливо, був спричинений звичайнісіньким самолюбством174. Негласна терпимість стриманої гомосексуальності сягала аж до верхів ієрархії. У ХІ столітті папа Лев ІХ відкинув ідею усувати священнослужителів із посади за випадкові акти взаємної мастурбації або статевого акту, коли задоволення було досягнуто шляхом уведення пеніса між стегон іншого чоловіка175. В XVI столітті папа Юлій ІІІ, який був відомий за його сексуальні зносини з юнаком, зайшов так далеко, що призначив свого 17-річного коханця, вуличного хлопця Інноченцо, кардиналом. Учинки папи Юлія ІІІ стояли понад законом, проте призначення коханого кардиналом викликало обурення серед католиків і радість серед протестантів176.