Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності

Положення про смертну кару спершу не мало значних наслідків для християнства. Практика смертної кари залишалася радше формальністю протягом наступних століть. Середньовічні церковні збори та книги єпитимії пропонували тільки різні види посту та покаяння117. При цьому засуджувався сам акт, а не намір, а відсутність згоди не зав­жди була достатньою підставою для уникнення покарання. Заборона на секс між жінками також існувала, хоча й була менш поширеною, ніж заборона на секс між чоловіками118. Відсутність будь-якої ваги санкцій проти гомосексуальності, ймовірно, також пов’язана з тим, що це було не публічне право, а церковні положення, які не передбачають повноваження здійснювати покарання.

У ранніх законах більшості германських народів, які навернулись у християнство, такі як англосакси, бавари, бургунди, сакси та лангобарди, не було жодної згадки про гомосексуальність119. Це врешті-решт змінилось. У королівстві вестготів, що розташовувалося на території нинішньої Іспанії, король якого в VII столітті перейшов у католицтво, єпископи були залучені до державного управління й активна і пасивна чоловіча гомосексуальність каралася кастрацією120. У 829 році Паризька рада ввела смертну кару за содомію121, але, оскільки це було тільки канонічне право, не було жодних законних підстав для здійснення покарання. Для того щоб гарантувати втілення цього покарання, Бенедикт Левіта близько 850 року підробив частину законів Карла Великого 779 року, включивши рішення Паризької ради щодо введення смертної кари за содомію в закони Каролінгів, у результаті чого церковний наказ відразу став публічним правом. Ця фальсифікація Бенедикта Левіти законів Карла Великого мала досить істотний вплив на формування світського законодавства в християнських країнах. Тільки в 1836 році німецький учений викрив підробку122.

Поєднання християнського засудження та світського права виявилося фатальним для гомосексуалів. У Норвегії, де світська влада була не надто розвинута, за «Законами Гулатінгу» (бл. 1170 року) чоловіків, які мали статеві контакти з іншими чоловіками, дозволялося судити поза законом123. Це означало, що можна було вільно вбивати гомосексуалів. В інших європейських країнах у поєднанні зі смертною карою застосовувалися ампутації та тортури. У ХІІІ столітті король Кастилії Альфонсо Мудрий пішов на крок далі, зробивши старий вестготський закон жорсткішим. За його наказом содомітів спершу публічно кастрували, а тоді вішали догори ногами й залишали помирати124. Згідно з англійським законом 1290 року, содомітів ховали живцем125. В Орлеані за часів Високого Середньовіччя за перше порушення такого штибу чоловікові вирізали яєчка, за друге — пеніс, а за третє — на нього чекало спалення на вогнищі126. У Венеції содомітів закривали в клітці, яку підвішували високо над площею Сан-Марко. Там вони залишалися, поки не помирали від голоду й спраги127. Іноді держави ініційовували прямі переслідування, заходи з виявлення та покарання чоловіків, які мали статеві контакти з іншими чоловіками, як, наприклад, в італійській Перуджі в ХІІІ столітті, в Іспанії за часів Колумба та Нідерландах у XVIII столітті128. Після того як папа Григорій ІХ у 1233 році започаткував інститут інквізиції, церква дістала право сама карати «порушників» і активно цим правом користувалася. Іноді на багаттях спалювали значно більше содомітів, ніж єретиків129. Інквізиція Арагону розглянула близько тисячі справ із содомії між 1570-ми та 1630-ми роками, за вироками по них було страчено щонайменше 150 чоловіків130.