Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Капітан повів Картера до величного храму, який стояв посеред обнесеного стіною саду на великій круглій площі, від якої, немов спиці від колісної вісі, навсібіч розходилися вулиці. Сім склепінчастих брам, які вели до саду і на яких було викарбовано ті самі обличчя, що дивилися з великих міських брам, ніколи не зачинялися; люди неквапливо гуляли мощеними каменем стежинками і вузькими алейками, уздовж яких стояли чудернацькі статуї на п’єдесталах і вівтарі на честь добрих богів. Повсюди у зроблених з оніксу фонтанах, басейнах і чашах жебоніла вода, на поверхні якої відбивалися вогні триніг, що стояли на високому балконі, а всередині плавали маленькі світні рибки, яких пірнальники діставали із глибин океану. Коли у повітрі над садом і цілим містом бринить низьке бамкання з дзвіниці храму, а у відповідь йому із семи лоджій над сімома садовими брамами лунають ріжки, віоли і хорали, із семи дверей храму виходять довгі шеренги зодягнених у чорне жерців у масках і каптурах, несучи у витягнутих руках великі золоті келихи, з яких здіймаються дивні випари. І всі ці сім шеренг неприродно крокують в ногу, не згинаючи колін, і сягнистою ходою простують стежинками до семи лоджій, в яких вони зникають і більше не з’являються. Кажуть, що ці лоджії з’єднані з храмом підземними переходами і що саме ними повертаються шеренги жерців; подейкують також, що безліч оніксових східців спускаються у підземелля, до таємниць, яких нікому не розгадати. І мало хто помічає, що жерці у масках та каптурах, які крокують у цих колонах, — зовсім не люди.
Картер не заходив до храму, бо це дозволено лише Королю-за-серпанком. Але не встиг він вийти із саду, як настав час дзвону, і він почув оглушливе бамкання, а з лоджій понад брамами у відповідь почулося завивання ріжків, віол та хоралів. І сімома найширшими стежками саду рушили довгі шеренги жерців із келихами в руках, і їхній вигляд так налякав мандрівника, як нізащо б не налякав вигляд людських жерців. Коли останній з них нарешті зник, Картер вийшов із саду, мимохідь помітивши на бруківці пляму саме там, де допіру проносили чаші. Навіть капітанові не сподобалась та пляма, тож він поквапливо повів Картера до пагорба, на якому під численними банями стояв величний палац Короля-за-серпанком.
Усі стежки, що вели до палацу з оніксу, були круті й вузенькі — усі, крім єдиної, якою король зі свитою їхали на яках або у запряжених яками каретах. Картер із провідником піднялися вгору вуличкою, яка цілковито складалася зі східців і спиналася вгору поміж оздоблених стін, на яких були таємні золоті знаки, а з балконів та еркерів іноді долинали ніжні подихи музики чи пахощі екзотичних ароматів. Увесь час попереду здіймалися титанічні стіни, могутні контрфорси і численні бані, якими славиться палац Короля-за-серпанком; нарешті вони пройшли попід великим чорним склепінням і увійшли до саду королівських насолод. Там Картер на хвилю спинився в замилуванні від такої краси, бо ж оніксові тераси та хідники під портиками, барвисті квітники та огороджені золотими ґратками дерева в ніжному цвіті, бронзові урни та триноги, оздоблені вигадливими барельєфами, статуї з чорного з прожилками мармуру, які, здавалося, ось-ось зійдуть з п’єдесталів, ставочки з вимощеним базальтом дном і облицьовані кахлем фонтани, в яких плавали блискітливі рибки, невеликі каплички, різнобарвні співочі пташки на різьблених стовпцях, чарівні завитки на величезній бронзовій брамі, та лози винограду, які спиналися вгору кожнісіньким вільним дюймом шліфованого каменю стін, — усе це творило видовище, чар якого перевершував будь-яку уявну дійсність і був легендарним навіть у краю снів. Ці сади, наче вимріяні, мерехтіли під сірим сутінковим небом, а просто перед ними височів коронований безліччю бань та прикрашений чудовою ліпниною палац, праворуч же виднілися фантастичні обриси далеких неприступних гір. Маленькі пташки без угаву тьохкотіли, фонтани співали, а пахощі прекрасних квітів серпанком оповивали цей чарівний сад. Там не було ні душі, і Картер цьому вельми радів. Звідти вони знову спустилися оніксовими східцями крутої вулички, бо жодному гостю не можна було ступати до палацу, і вважається негожим надто довго і пильно дивитися на велику центральну баню, бо, кажуть, під нею знайшов притулок прабатько всіх легендарних птахів шантак, а ще кажуть, звідти до мрійників приходять їхні дивні сни.