Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Тож коли Картер нарешті розпрощався зі старим, сивим котячим вожаком, він не рушив на пошуки оперезаного терасами палацу з рожевого кришталю, а вийшов крізь східну браму і подався заквітчаним маргаритками лугом до увінчаного шпилем фронтону, який виднівся серед дубів у парку, що плавно здіймався до прибережних скель. Невдовзі він уже був поблизу високого живоплоту, де за брамою стояла невеличка цегляна вартівня, а коли він смикнув за дзвіночок, назустріч вийшов не пишно вдягнений і напомаджений палацовий лакей, а маленький дідок у робочому халаті, який з усіх сил намагався наслідувати говірку мешканців далекого Корнуолу. І Картер пройшов тінистою стежиною поміж дерев, надзвичайно схожих на англійські, і піднявся на тераси серед садів розбитих у стилі часів королеви Анни[70]. Біля дверей, старомодно оздоблених кам’яними котами, Картера зустрів вусатий лакей у добре підігнаній лівреї, провів його в бібліотеку, де у кріслі біля вікна сидів Куранес, володар Ут-Нарґаї та Серенійських Небес, сумовито дивлячись на своє невеличке приморське сільце, марно сподіваючись, що ось прийде його стара нянька та почне його шпетити, бо він ще не зібрався на ту паскудну вечірку просто неба[71] у вікарія, а карета уже чекає, та й матір втрачає терпіння.

Куранес, зодягнений у шати фасону, який вельми полюбляли лондонські кравці ще в роки його юності, радісно зірвався з місця назустріч гостю; бо ж вигляд англосакса з реального світу безмежно його втішив, хай навіть цей сакс був усього лише з Бостона, штат Массачусетс, а не з рідного Корнуолу. О, вони довго говорили про давні часи, і їм було що сказати одне одному, адже обоє були досвідченими сновидами, добре обізнаними з дивами незнаних місць. Куранесові довелося навіть побувати у позазоряній безодні за межею всіх світів, і кажуть, що він єдиний повернувся при здоровому глузді з тієї мандрівки.

Нарешті Картер виклав йому мету своєї мандрівки і поставив господарю ті самі запитання, які він ставив уже стільком іншим. Куранес не знав, ані де шукати Кадат, ані де стоїть чарівне присмеркове місто, проте добре тямив, що Великі — надто небезпечні створіння, щоб їх шукати, а Інші Боги ревно, хоч і незрозумілими смертним способами, захищали їх від надмірної цікавості людей. О, він чимало дізнався про Інших Богів у віддалених закапелках космосу, а надто в тій його частині, де не існує форм, а різнобарвні гази пізнають найдивовижніші таїни. Фіолетовий газ на ім’я С’нґак розповів йому страхітливі речі про повзучого хаоса Ньярлатотепа і застеріг його нізащо не наближатися до центру порожнечі, де султан демонів Азатот ненаситно поглинає все у темряві. Хай там як, а немудро було заїдатися з Великими Древніми; якщо ж вони так наполегливо приховували від нього шлях до чарівливого присмеркового міста, то краще його і не шукати.