Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Що не день, то нижче й нижче стояло сонце у зеніті, натомість все густішими ставали тумани. Минуло ще два тижні — і сонце зовсім зникло, запали дивні сірі сутінки, коли за дня світло ледь сочилося крізь нерозривну поволоку густих хмар, а вночі небо не знало зірок, тільки тьмяно мерехтів нижній край хмар. На двадцятий день удалині забовваніла велика щербата скеля — перший клаптик землі, який з’явився на обрії, відколи за кормою зникла сніжна верхівка Арана. Картер запитав капітана, як зветься та скеля, проте у відповідь почув, що вона не має назви — через звуки, які долинають від неї поночі, її ніхто зумисне не шукає. І коли, після того, як запала темрява, від цієї щербатої гранітної брили долинуло оглушливе невтишиме виття, мандрівник зрадів, що вони не причалили до тієї скелі, і що вона не має назви. Моряки молилися і співали, аж доки виття не стихло вдалині, а Картер у ті передсвітанкові години побачив свої найжахливіші сни.

Уранці третього дня далеко попереду на сході замаячіли величні гори, вершини яких ховалися в застиглих хмарах того присмеркового світу. Побачивши їх, моряки заспівали радісних пісень, а деякі просто на палубі стали навколішки і заходились молитися — так Картер зрозумів, що вони прибули до краю Інґанок і невдовзі причалять коло базальтових набережних великого міста, названого так само, як і край, в якому воно стоїть. До полудня на обрії завидніла темна смуга узбережжя, а до третьої по обіді на північному березі почали вимальовуватися бані-маківки та фантастичні шпилі оніксового міста. Стародавнє місто здіймалося над мурами і причалами — шляхетне й таємниче, матово-чорне, із завитками волют[75] на капітелях [76]колон й арабесками золотих візерунків. Будинки були високими й мали багато вікон, а кожну стіну прикрашали різьблені квіти та візерунки, темна симетрія яких сліпила око яскравішою за світло красою. Деякі з них увінчані банями-маківками, інші мали подобу східчастих пірамід, де здіймалися грона мінаретів, в яких відображалися усілякі тутешні дивовижі та óбрази. Міські мури були низькі, з кількома брамами, над кожною з яких височіло величне склепіння, що підносилося над мурами і було увінчане головою божества, вирізьбленою з не меншою майстерністю, аніж те божественне обличчя на далекій горі Нґанек. На пагорбі посеред міста височіла більша за інші шістнадцятикутна вежа, а з її приплюснутої бані здіймалася висока вартова вежа. То, за словами моряків, був храм Великих Древніх, і правив там згорблений під тягарем таємниць старий верховний жрець.