Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Навколо цих тьмяних вогнів витанцьовували якісь темні постаті, і Картеру стало цікаво, що то можуть бути за створіння, бо жодна жива душа ніколи не бувала на Ленґу, і цю місцину знали лише за самими вогнями і кам’яними будиночками, які іноді вдавалося розгледіти удалині. Ці істоти вистрибували повільно і незграбно, звиваючись і вигинаючись так, що на них гидко було дивитися, тож Картер зрозумів, чому напівзабуті легенди розповідають про них як про величезне зло, і звідки береться страх, який стримує всіх мешканців краю снів від подорожі на це жахаюче промерзле плоскогір’я. Коли ж шантаки спустилися нижче, до огиди від споглядання танцюристів додалось пекельне відчуття пригадування — і бранець з усіх сил напружував очі, перебираючи у пам’яті всі можливі місця, де він уже міг бачити таких почвар.
Вони стрибали так, мовби замість ніг мали копита, на головах у них було щось на кшталт перук чи шоломів із невеличкими ріжками. Одягу вони не носили, проте більшість із них і самі по собі були досить волохаті. Ззаду у них теліпалися куці хвости, а коли деякі з них задирали голову, Картер розгледів на їхніх пиках неймовірно широкі роти. І тоді він зрозумів, що то були за істоти, він збагнув, що насправді на головах вони не носять ані перук, ані шоломів. Бо таємничий народ, що населяв Ленґ, був тієї ж породи, що й похмурі купці з чорних галер, які торгують рубінами у Дайлет-Ліні — ті нелюдські купці, які й самі є рабами страхітливих місячних почвар! То було, безсумнівно, те саме поріддя, яке так давно підступно затягло Картера на їхню галеру, що їх рідню збивали у стада і гнали нечестивими причалами проклятого місячного міста, в якому сухоребрі мали працювати, а вгодованіших у клітках забирали для інших потреб їхні безформні, вкриті поліпами господарі. Тепер же він дізнався, звідки походять ці чудернацькі почвари, і здригнувся, здогадавшись, що Ленґ відомий отим безформним місячним потворам.
Але шантаки проминули вогні та кам’яні халупи, залишили позаду нелюдських танцюристів і полетіли понад безплідними сірогранітними пагорбами і темною пустелею, в якій лише каміння, крига та сніг. Настав день, і примарне сяйво низьких хмар поступилося туманним сутінкам північного світу, а мерзенний птах все так само вперто летів крізь холод і тишу. Час від часу косоокий заговорював до своєї тварини жахливою гортанною мовою, шантак же відповідав якимись реготливими звуками, наче пісок треться об скло. А земля під ними здіймалася все вище, аж поки нарешті вони опинилися над відкритим усім вітрам, рівним, наче стіл, краєм, який, здавалося, був стелею цього порожнього і неозорого світу. Там, геть самотні серед тиші, сутіні та холоду, здіймалися грубо обтесані брили приземкуватої будівлі без вікон, оточеної кільцем масивних монолітів. У самому способі їх упорядкування не було нічого людського, тож, пригадуючи старі легенди, Картер вирішив, що він потрапив у найжахливішу, але заразом і найлегендарнішу з усіх місцин — доісторичний монастир на краю світу, де самотою мешкає верховний жрець, якого годі описати — той, що носить жовту маску і молиться Іншим Богам та їхньому повзучому хаосові Ньярлатотепу.
Бридотний птах приземлився, і косоокий одразу ж спішився, щоб допомогти своєму в’язневі спуститися на землю. Картер не мав ані найменших сумнівів щодо того, чому саме його захопили: було очевидно, що цей купець — слуга темних сил, який прагнув привести до своїх повелителів смертного, що самовпевнено поставив собі за мету знайти незвіданий Кадат і піднести молитви перед ликами Великих Древніх у їхньому оніксовому замку. Скидалося й на те, що цей самий купець уже затримував його — точніше, за його волею Картера затримали місячні почвари у Дайлет-Ліні, а зараз він має намір зробити те, про що побоялися попередити коти-рятівники: відвести свою жертву на жахливу зустріч зі страхітливим Ньярлатотепом, розповісти йому, як наполегливо цей смертний шукає незвіданий Кадат. Мабуть, Ленґ і холодна пустка на північ від Інґанока недалеко від оселі Інших Богів, і тут підходи до Кадата добре охороняють.
Косоокий був невеликий, але величезний птах з кінською головою пильно стежив, щоб Картер йому корився, тож він ішов за купцем, минув кам’яне кружало і крізь невисокі склепінчасті двері увійшов до того кам’яного монастиря без вікон. Усередині не було жодного освітлення, проте лихий купець засвітив невеличку глиняну лампадку, оздоблену моторошними барельєфами, і повів свого в’язня лабіринтом звивистих коридорів. На стінах коридорів, у стилі, незнаному жодному археологові землі, було зображено страхітливі сцени, старіші за саму історію. Минули незліченні еони, проте їхня барва анітрохи не потьмяніла, бо ж холод і сухість жахливого Ленґа зберігають у чудовому стані чимало первісних речей. Картер мигцем зауважував їх, вихоплених непевним світлом лампадки, яка підстрибувала в руках його поневолювача, і здригнувся від історії, яку вони оповідали.