Витязь у тигровій шкурі
- Автор: Руставели Шота
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: К.: Дніпро, 1983
- Переводчик: Бажан Микола
- Жанр: Древневосточная литература
Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:
Цар і всі його надвірні сумували, побивались.
Глянь на них: в лілові строї, у жалобу повдягались!
Сонце зникло,- ми відтоді повним сяйвом не втішались.
Про наш місяць повість - згодом. Оповім тобі відтак,
Чим загрожував той красень, що мерцем тепер закляк.
Горе! Я була козою, цапом був моїм юнак.
Жінку зганьблює розпуста, чоловіка - переляк.
Не люблю свого я мужа - він худий, немов з хвороби.
Чашнагір же був вельможа, витязь гарної подоби.
Ми кохалися, хоч зараз не вдягну по нім жалоби.
О, хоч келих крові з нього дав мені сміливий хто би!
Я йому про цю пригоду оповіла, божевільна,
Як втікала сяйнолиця, мов лисиця заневільна.
Він грозив все викрить,- недруг, а не друг, душа свавільна.
Та тепер - він труп німотний. Я врятована і вільна!
При побаченнях від нього скільки я загроз начулась!
Того дня, коли до тебе я з запрошенням звернулась,
Сповістив і він про намір завітати. Я жахнулась
І тебе не йти просила, щоб ця зустріч проминулась.
Не послухав ти, з'явившись з осяйним, грізним чолом.
Ви зустрілись - ти змагатись був готовий з юнаком.
Де тут вихід, де рятунок? Жах пойняв мене цілком.
Серцем всім він прагнув помсти, а не тільки язиком.
Якби ти його не знищив, вкривши смертним безгомінням,
Він би нашу тайну викрив, бо палав оскаженінням.
Гнівний цар мій дім одразу б сплюндрував своїм велінням,
І дітей пожерти б змусив, і звелів побить камінням.
Я віддячити не в силі,- хай віддячить божа влада!
Більш мене вже не злякає зір того лихого гада.
Я віднині славлю долю: згинув підступ, зникла зрада!
Я вже смерті не боюся! Ха-ха-ха, яка я рада!»
Автанділ їй рік: «Це правда! Так вже діється навкруг
З ворогів найгірший ворог той, хто вівся, наче друг
Мудрий серця не розкриє, уникаючи наруг Та тепер він труп.
Не бійся ні його, ні мстивих слуг.
Розкажи ж мені докладно, до якої сторони
Подалась красуня,- може, є звістки та новини?»
Знов Фатьма роняє сльози на серпанок пелени
«Згинув промінь, що, мов сонце, був освітлював лани'»
ФАТЬМА ОПОВІДАЄ АВТАНДІЛУ ПРО ТЕ, ЯК КАДЖІ ВЗЯЛИ НЕСТАН-ДАРЕДЖАН В ПОЛОН
Доле! Сатанинський підступ - ось таке єство твоє,-
Там зрадливості твоєї джерело невпинне б'є!
Де ти діла сонцерівну, що відраду нам дає?
Бачу я: у цьому світі все марнотою стає!
Мовила Фатьма: «Сховалось сонце, всесвіту світило,-
Увірвалось існування, і життя свій плин кінчило.
З тих часів безповоротно я поверглася в горнило,
І страждання сліз потоки із очей моїх точило.
Я, зненавидівши сина, дім увесь,- самотня плачу;
Як не сплю - про неї мрію, а вві сні її лиш бачу.
Той Усен, проклятий зрадник, за свою прокляту вдачу
Став гидкий - його прогнала, і його я винувачу!
Раз надвечір, як згасали сонця промені непевні,
Мимо чат міських пройшла я, мимо бідної харчевні.
Я її згадала,- серце вбили спогади плачевні,
І промовила: «Клену я чоловічі клятви ревні!»
Раб якийсь ввійшов до корчми, з ним три друзі -
зайшла браття. Раб по-рабськи був убраний,-
ті в дорожнє бідне лаття. Тут, на драхму взявши їжі,
сіли жваво круг багаття, їли, дружньо говорили, повні втіхи та завзяття.
Я прислухалась,- казали: «Добрі трунки і наїдки,
Та зібрались ми докупи,- невідомо хто і звідки;
Отже, кожен з нас повинен, щоб були всі інші - свідки,
Про свої діла й пригоди розпочати оповідки».
Втрьох ті виклали, що знали,- так ведеться вже давно
В мандрівців. Тут раб промовив: «Долю з неба нам дано.
Я зібрав для вас перлини, ви ж тут сіяли пшоно.
Бо моє оповідання - ліпше ваших всіх воно.
Я є раб царя Каджеті, владаря володарів.
Сталось так, що цар захворів,- недуг той його здолів!
Вмер сиріт розрадник дужий, охоронець всіх удів,
І взяла сестра царева доглядать його синів.
Дулардухт, хоча і жінка, управляє краєм гоже.
Хто раба її зачепить? Що їй підступи ворожі?