Витязь у тигровій шкурі
- Автор: Руставели Шота
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: К.: Дніпро, 1983
- Переводчик: Бажан Микола
- Жанр: Древневосточная литература
Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:
І в очей пучини чорні вії падали, як стріли,-
Із озер черпала сльози повним келихом щосили,
Між коралів і агатів перли грали та горіли.
Не могла її спитати через сльози ті невпинні,-
Тільки їй скажу: «Одкрийся, з чого ти в такім тужінні?»
Як вже знову ллє алое сліз ключі кривавоплинні.
Стерпіти такі скорботи можуть лиш серця камінні.
Не потрібне їй ні ложе, ні прикрашення оселі,-
У вуалі лик сховавши, в тканки темні, невеселі,
Під чоло підклавши руку, так і спала без постелі.
Треба сотню раз просити, щоб взяла щось із тарелі.
Про вуаль повім тобі я, що красу вгортала слізну,-
В світі бачила я всякі цінні речі, розкіш різну,
Та не знаю, хто і з чого був зробив оту дивизну,
Тоншу за всілякі тканки, а міцну, немов залізну.
Довгий час в моєму домі проживала діва мила.
Я розкрити таємниці чоловікові не сміла:
«Знаю - зрадити він може, до лихого здатний діла».
Через те і походжала я замислена, несміла.
Так тоді я міркувала: «Як йому не розкажу -
Чим сама я їй пораджу, чим я їй допоможу?
Смерть мені, коли прознає він про тайну та олжу!
Як я сяйво сонцерівне в таємниці збережу?
Що одна я вдію, бідна? Мій вогонь і так не згас.
Ліпше правду всю Усену розказати в слушний час,-
Хай мені він поклянеться, що ніде не зрадить нас:
Якби клятви не дотримав, то б уже душі не спас!»
Якось я прийшла до нього. Річ веселу з ним веду,
Враз кажу: «Тобі я тайну розказала б до ладу,
Та спочатку про мовчання клятву дай мені тверду».
Він клянеться: «Хай об скелі головою я паду!
Те, що ти мені розкажеш, я не розповім нікому:
Ані ворогу, ні другу, ні старому й молодому».
Все повіла я Усену, чоловікові незлому:
«Йди, побачиш сонцерівну, що прийшла до нас додому!»
Звівшись, він пішов за мною. Зразу подив і тремтіння
Він одчув, коли побачив діви сонячне проміння.
Мовив: «Що ти показала? Хто вразив моє видіння?
Бог нехай мене скарає, якщо це земне створіння!»
Відказала я: «Про неї не дізналася нічого,
Знаю тільки те, що знаєш з повідання ти мойого.
Вдвох благаймо! Хай розкаже,- мучиться заради кого,
Хай свою нам ласку явить, не повівшись з нами строго».
Ми ввійшли, ми намагались скласти їй достойну шану,
Ми казали: «Сонце, нас ти ввергло в муку полум'яну!
Як зцілити можна місяць, що в імлу сповився тьмяну?
Чом твої рубіни-лали стали схожі до шафрану?»
Чує діва чи не чує, заглибившись в тужні мрії?
Щільно стислася троянда і склепились довгі вії.
Сад, шатром шугнувши шумним, долі клонить коси-змії,
Сонце, схоплене драконом, нам не світить, нас не гріє, і
Не змогли її примусить, щоб вона нам відповіла;
Стала хмура, мов пантера,- лють її незрозуміла.
Завдали ми знов їй жалю, слізна злива забриніла.
«Я не знаю! Йдіть од мене!» - нам вона прошепотіла.
Вкупі з нею ми ридали, сліз потік по лицях біг;
Жалкували, зрозумівши недоречність слів своїх,
Заспокоювали діву - плач її поволі втих;
Принесли плодів їй трохи, та вона не їла їх.
Рік Усен: «Вона зціляє серце в мене від ураз!
Цим ланитам сонцесяйним чоловік завдасть образ, їх цілуючи.
Без неї біль зросте в сто двадцять раз.
Як дітей люблю я більше - хай господь заб'є їх враз!»
Вдвох ми довго подивлялись на красу її лиця,
Та пішли, і застогнали, і зітхали без кінця;
Йшли до неї, закінчивши справи, звичні для купця,
Бо навік в її тенета наші трапили серця.
УСЕН ПОВІДОМЛЯЄ ЦАРЯ ПРО НЕСТАН-ДАРЕДЖАН
Так і час минав поволі, дні минали й вечори.
Рік Усен: «Царя не бачив я ще з давньої пори;
Ти порадь,- піти до нього, занести йому дари?»
Я сказала: «Ради бога, як ти хочеш,- так твори».
Взяв Усен на блюді перли з самоцвіттям пополам.
Я казала: «Ти в палаці п'яну челядь стрінеш там.
Якщо скажеш їм про діву,- смерть мені і горе нам!»
Клявся він: «Хай меч виймають,- слову вирватись не дам».