Витязь у тигровій шкурі
- Автор: Руставели Шота
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: К.: Дніпро, 1983
- Переводчик: Бажан Микола
- Жанр: Древневосточная литература
Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:
Він вина напився й зразу ліг заснути, збути втому.
Аж увечері проснувшись, встав у блиску осяйному,
Запросив Фатьму до себе: «Радий гостю я нічному».
Автанділ, Фатьму зустрівши, чує зойк її палкий:
«Той, чий стан, немов алое, смерть несе душі моїй».
Садовить її він поруч, стеле килима він їй;
На садок троянд лягає тінь од хатки довгих вій.
Автанділ їй каже: «Фатьмо, все про тебе знаю я,-
Від новин цих затремтиш ти, мов жалить тебе змія,
Та повинна знать ти правду, хто я є, моє ім'я.
Чорні пущі вій агатних - там таїться смерть моя.
Ти гадаєш, що купець я і веду цей караван,-
Ні, я є воєначальник, володар мій - Ростеван.
Я - водій всіх військ, що гідні прославлять царевий сан,
Всіх скарбниць і всіх зброярень розпорядник я і пан.
Знаю, ти - мій друг надійний. Де ще є такі серця?
Цар мій доньку має,- рівен сонцю блиск її лиця.
То вона мене мордує, і мене красуня ця
Надіслала в мандри,- кинув я царя, її вітця.
Я, шукаючи ту діву, про яку казала ти,
В пильних розшуках невпинних обійшов усі світи,-
Зміг закоханого в неї лева зблідлого знайти.
Він терзає власне серце від журби і тяготи».
Автанділ Фатьмі повідав, що причиною було,
Щоб укрив у шкуру тигра Таріел своє чоло.
Каже він: «Бальзам ти маєш, що душі загоїть зло,
Що зрятує вії чорні, наче ворона крило.
Якби вдвох з тобою, Фатьмо, ми йому допомогли,-
Може, ті зірки б звільнились від розпачливої мли.
Нас удвох би прославляли люди піснею хвали,
Бо тоді б коханці, певне, одне одного знайшли.
Щоб в Каджеті надіслати, дай свойого чаклуна,-
Понесе він вість, з якої діва втішиться сумна.
Будем ми отак чинити, як порадить нас вона;
З ласки бога, нам скориться та каджетська сторона».
Мовила Фатьма: «О боже! В дивних свідчусь я ділах!
Подвиг, що про нього чую, грані вічності досяг!»
Раб-чаклун з'явився чорний, наче ворон, віщий птах.
Витязь рік: «Іди в Каджеті, не страшись, що довгий шлях.
З мудрощів твоїх чаклунських мусить бути нам користь:
Загаси вогонь палючий, що серця нам люто їсть,
Новину цілющу сонцю ти повинен розповість».
Відказав той: «Вам я взавтра принесу жадану вість».
ЛИСТ, ПИСАНИЙ ВІД ФАТЬМИ ДО НЕСТАН-ДАРЕДЖАН
Пише так Фатьма: «О сонце! О світило всеземне,
Що всіх палить, хто до нього тільки поглядом сягне,-
Красномовне, величаве, милозоре, осяйне!
О кришталь і лал, в намисто щільно сплетені одне!
Хоч мені не розказала, звідки ти і хто ти є,
Та тепер, пізнавши правду, серце щастя зазнає.
Втишить безум Таріела повідомлення твоє,-
Хай фіалкою цвітеш ти, він трояндою стає!
Ось прибув сюди до тебе Таріела побратим,-
Автанділ, арабський витязь, що завзяттям запальним
Славен всюди. Він чекає на листа твого затим,
Щоб потішила нас, мудра, ти посланням докладним.
Наш слуга іде до тебе, щоб нам відповідь дала ти:
Що в Каджеті чути? Скоро мають каджі повертати?
Скільки війська у залозі - ми повинні точно знати.
Хто правує над вояцтвом? Чи потужні в місті чати?
Що про це ти тільки знаєш,- все вклади в своє послання,
А коханому твоєму передай хоч знак вітання.
Відтепер уже на радість оберни свої страждання,-
З ласки бога, вас з'єднаю, гідних щирого кохання.
В тебе, лист мій, бистрі ноги,- поспішай же в дальню даль!
Заздрю я тобі - побачиш ти рубіни і кришталь;
Ти щасливіший за мене: очі ті,- моя печаль,-
Стануть там тебе читати. Чи тобі мене не жаль?»
Лист Фатьми взяв раб, почувши слово, вимовлене нею:
«Ти красуню сонцерівну вісткою потіш моєю».
Одягнув чаклун на тіло смарагдових барв керею,
Тої ж миті зник, шугнувши над дахами, над землею.
Він летів, як линуть стріли, з лука пущені уміло,
І, коли досяг Каджеті, тільки-тільки звечоріло.
Повз озброєну сторожу він пройшов незримо й сміло
І віддав послання сонцю, що в ув'язненні смутніло.
Вільно він пройшов крізь брами, перед ним розкрився вхід,-