Витязь у тигровій шкурі

Люди, вправні у чаклунстві, що могутньо химородять;

їх ніхто і не зачепить, самі ж всюди людству шкодять.

Всі, що йдуть боротись з ними,- в сліпоті й ганьбі відходять.

Знають чар таємних силу; супротивних засліпляють,

Кораблі у хвилях топлять, в морі вихорі здіймають,

Воду сушать і по водах, мов по землях, походжають.

Схочуть - день без сонця гасне, схочуть - пітьму осявають.

Звуть їх каджами за люті їхні чари й ворохоби,

Хоч вони, як всі ми, люди, людські маючи подоби».

Автанділ сказав: «Зцілився дух мій, наче од хвороби,

Бо звістки, отут почуті, всі припали до вподоби».

Автанділ в сльозах невпинних серцем всім уславив бога:

«Боже, дякую тобі я, бо від тебе - допомога!

Слави й величі твоєї проказать устам не змога,-

Ти даруєш з неба ласку, й доля зміниться убога».

Славив бога: добрі вісті принесла йому ця повість,

Та Фатьма вже запалила в серці хтиву буйнокровість,-

Мусить пал її терпіти Автанділ, приспавши совість,

Мусить зносити лик сонця поцілунків гарячковість.

П'є Фатьма відраду, лігши з Автанділом тої ночі,-

Витязь стан її до себе пригортає неохоче.

Тінатін свою згадавши, тайним трепетом тріпоче,-

Звідси вирватись у безвість знавісніле серце хоче.

Ллються в море тайні сльози, сліплять очі силаю,-

Чорний вир агатний човен закрутив в крутінь свою.

Він казав: «Коханці, гляньте: був я рівен солов'ю,

Та, з трояндою розставшись, став я круком на гною».

Розтопить могла б каміння сліз рясних ріка кривава,-

Між троянд її спинила вій агатових застава.

Солов'єм Фатьма раділа, запобіглива й ласкава,

Бо, троянду стрівши, мріє солов'єм зробитись ґава.

Розсвітало. Сонце світу стан смуглявий свій омило

У купелі. Жінка внесла одягти на гарне тіло

Пишний стрій, чалму, білизну, що ясніла свіжо й біло:

«Все візьми ти, не соромся,- забери, що серцю мило».

Автанділ рішив: «Сьогодні я свою відкрию тайну».

Досі він вдягав одежу, для значних купців звичайну,

А тепер вдягнув обнову витязівську, злотосяйну.

Лев став сонцем. Всі узріли переміну в нім негайну.

Принесла Фатьма для учти різні страви та напої.

Автанділ, убраний пишно, появився у покої.

Мовила Фатьма, узрівши, що він зняв купецькі строї:

«Людям, що про тебе марять, втіхи ти додав нової!»

Захватом Фатьму впоїла красота його чудова,-

Він в душі своїй всміхався, не промовивши ні слова:

«Ні, про мене їй нічого не сказала ця обнова».

Що робить йому? За нього жінка ця на все готова.

Розійшлися по обіді. Витязь вирушив додому,