Витязь у тигровій шкурі
- Автор: Руставели Шота
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: К.: Дніпро, 1983
- Переводчик: Бажан Микола
- Жанр: Древневосточная литература
Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:
Обернувши біль не в болі, а поразку - не в поразку,-
І вона нещастя й щастя вже сприймає, наче казку:
Мисль, мов голуб, в неї прагне в інший край, по іншу ласку.
Дасть господь,- мій син вернеться переможцем із походу,-
Треба, щоб застав він сонця незмарнілу, повну вроду;
Хоч на повість найкоротшу, може, виманить він згоду.
Хай цей місяць тут темніє аж до сонячного сходу!»
Син царя - сказать я хочу - був звитяжцем добрим, смілим,
Незрівнянним щодо вдачі, гарний і лицем, і тілом.
Він тоді десь забарився, зайнятий вояцьким ділом,-
Це для нього батько вибрав діву, рівну лиш світилам.
Принесли їй одяг -і вкрилась у дівочі сповивала,
Наче самоцвіт сліпучий, красота її засяла,
Лалом всаджену корону на своє чоло поклала,-
Прикрасилася троянда сяйвом ясного кристала.
Цар звелів: «Одпочивальню приберіть для неї гоже!»
Там, із західного злота викуте, стояло ложе.
Цар великий, пан країни, і виборніші вельможі
Повели в хороми сонце, що розважити всіх може.
Дев'ять євнухів поставив він на варті вдень, вночі-
Сам же став бенкетувати, і гуляючи, й п'ючи,
І подякував за діву, дар Усену даючи.
Загриміли тулумбаси, засурмили сурмачі.
Довго пили та гуляли, довго учта ще точилась.
Діва ж сонячна казала: «Доля вбивча розгнівилась!
О, кому я тут дістанусь, як отут я опинилась?
Вб'є мене життя важчезне! Що зробить, щоб я звільнилась?
0 красо моя трояндна! Хочу я, щоб ще цвіла ти!
Я зумію, з ласки бога, ворогів своїх здолати.
Хто з людей розумних схоче приректи себе до страти?
Розум мудрому потрібен, щоб розбити мури й грати».
Кличе євнухів до себе, каже так про свій їм стан:
«Стоячи отут на варті, піддались ви на обман,-
Взять мене за наречену марно думає ваш пан,
Марно грають звучні сурми і гуркоче барабан.
Вам царицею не буду - сяє інша путь мені.
Хоч би був жених як сонце,- вашій не піддамсь бридні,
Не благайте ви даремно! Мрію я про інші дні.
Жити тут із вами вкупі - не примусите, о ні!
Вб'ю себе я неминуче, ніж встромлю у серце враз,-
Вам ваш цар тоді залишить на життя недовгий час.
Ліпше дам я вам досхочу перлів, лалів та прикрас,-
Звідси випустіть мене ви, бо інакше - смерть для вас».
Взявши перли й самоцвіти із захову потайного
1 рубінову корону, цей вінець чола свойого,
Віддала: «Беріть, та майте жаль до серця запального,-
Випустіть мене, здобувши в нагороду ласку бога!»
Так за лали підкупила тих жадібних слуг дівиця,-
Ні царя, ні кари злої раб продажний не страшиться.
Дали згоду, щоб таємно вийшла звідси сяйнолиця.
Глянь, що золото вчиняє, сатанинська патериця!
Спрага золота призводить до біди і зла на світі,
Хтиво скреготять зубами люди, од жади неситі;
Хай пливуть скарби щомиті - мало їх жадібній хіті!
Душам, що лиш злота прагнуть, вищі небеса закриті.
Євнухи звершили нишком тайні наміри її;
Раб один, із себе знявши, дав їй одяги свої;
Вийшли так, що не узріли їх сп'янілі гультяї.
Не потрапив місяць в пащу ненажерної змії.
Євнухи втекли за нею. Путь натрапивши знайому,
Діва наш знайшла будинок і гукнула: «Фатьмо!»
З дому Вийшла я, впізнала зразу, рада лику дорогому!
В дім ввійти вона не хтіла, щоб розвіяти утому.
Каже так: «Твій скарб не згинув - знадобивсь на викуп він,
Хай господь всевишню ласку дасть за це тобі взамін!
Не тримай мене, негайно дай коня, інакше - скін!
Цар, дізнавшись, скаже слугам мчать за мною навздогін».
Ліпшого коня свойого їй я вивела із стайні;
В діви, тільки сіла верхи, вщухли стогони відчайні,-
Так, в сузір'ї Лева сівши, сонце сипле блиски сяйні.
Що плекала я - пропало, зникли сходи урожайні!
Аж на другий вечір тільки містом поголос пішов.
Переслідувачі всюди гнались, мчали стрімголов.
Я на допиті сказала: «Мій будинок - їй не схов;
Якби тут знайшли втікачку,- хай беруть із мене кров».
Не знайшли її, з погоні засоромлені вертались.