Витязь у тигровій шкурі

ЛИСТ, ПИСАНИЙ ВІД НЕСТАН-ДАРЕДЖАН ДО ФАТЬМИ

«Пані й мати! Ось пишу я, сонцелика, цей одвіт.

Ти, дорожча, аніж мати, подивись, що робить світ

Із своєї бранки, з мене,- збільшив жаль, обтяжив гніт!

Тільки нині маю радість: лист од тебе, твій привіт.

Ти від двох нечистих духів вже колись мене звільнила,

А тепер мене обсіла лютих каджів тьмуща сила,-

В бран вони мене забрали, і звільнитися - несила.

Гинуть всі мої надії, що в душі своїй носила.

Новини які б ви інші від нещасної почули?

Ще нема цариці каджів, ще і каджі не вернули,

Та вояцтво тьмочисленне скрізь тримає караули.

Знай, що розшуки найдужчі тут нічого б не сягнули.

Той, хто там мене шукає,- марно втоми зазнає,

Марно мучить ради мене серце спалене своє;

Заздрю я - він бачив сонце, що промінням виграє.

Ах, без милодана стало тягарем життя моєї

Я раніш свої пригоди у собі ховала тайно,

Бо язик не міг промовить, як страждала я безкрайно.

Зглянутись на мене прошу я коханого відчайно,-

Хай від розшуків зречеться! Так йому і передай-но.

Хай він має жаль у серці до коханого створіння,

Бо коли він вмре, я стріну смерть подвійну від тужіння.

Ні, мені нема рятунку,- долі отаке веління.

Якщо він зневажить долю, вб'є мене її каміння!

Просиш ти йому прислати знак якийсь від мене нині.

Шлю йому шматок вуалі, найдорожчої святині,

Бо на дар його дивитись - в мене радощі єдині,

Хоч, немов моя недоля, чорні барви в цій тканині».