Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Після двогодинної прогулянки станцією капітан Ольсен відчув, що подальша екскурсія нас більше не цікавить і нам хочеться побути втрьох, без супроводу. Він раптом згадав про якісь невідкладні справи, вибачився, що мусить залишити нас, і запитав, чим би ми хотіли зайнятися за його відсутності. Я відверто відповів, що відпочити. Ольсену вистачило одного дзвінка, щоб нам надали каюту в транзитному секторі; при цьому він не посилався на мого батька, за що я був йому дуже вдячний.
Усамітнившись у каюті, ми гарно провели наступні дві години, потім без поспіху зібрались і пройшли до пасажирського терміналу, де вже починалася посадка на шатл. Як я й очікував, наше прощання не обійшлося без Ліниних сліз, хоча по-справжньому вона не розплакалася — цьому завадила присутність капітана Ольсена, який на той час уже владнав свої невідкладні справи і знов приєднався до нас, щоб разом зі мною провести дівчат. Либонь, мав від мого батька доручення упевнитися, що вони (особливо Елі) залишили станцію.
Я висушив губами сльози на Ліниному личку, міцно поцілував Елі, відтак обійняв їх обох і жартома сказав:
— Ну, любі мої, ви там дивіться. Поки мне не буде, не надумайте завести собі іншого хлопця. Дівчину можна, я це переживу. Тільки не хлопця.
— Нікого ми не заведемо, — пообіцяла Елі. — Нам вистачить і одна одної… Але дуже бракуватиме тебе.
Лише коли з динаміків пролунало останнє попередження, що посадка завершується, дівчата нарешті побігли до скляних дверей терміналу. Перш ніж зникнути за поворотом коридора, Елі надіслала мені повітряний поцілунок, а Ліна — свою зворушливо-невинну усмішку…
Я повернувся до капітана Ольсена і побачив, що й він посміхається. Проте зовсім не іронічно, а добродушно і трохи співчутливо.
— На Ютланді, — промовив він, — є одна соціальна інституція, що так і залишається для мене таємницею за сімома печатками. Це полігамія. Не збагну, як дві жінки — а тим більше три чи чотири — можуть ужитися разом з одним чоловіком. І як їм вистачає одного чоловіка.
У відповідь я знизав плечима.
— Нічого не можу вам сказати, колего. Я зовсім не наслідую місцеві звичаї, просто в мене так склалося. Сподіваюсь, що склалося вдало…
2
За стандартною специфікацією, корвети були обладнані лише однією парою вакуумних емітерів — на носі й на кормі, а на кінцях крил стояли спеціальні рефлектори, що забезпечували утворення стійкого енергетичного кокону довкола корабля. Проте „Оріон“ мав аж три пари повноцінних емітерів — другу було встановлено на місці рефлекторів, а третю змонтували на надміцних титанових фермах знизу і згори фюзеляжу, перпендикулярно до площини крил.
Розглядаючи свій майбутній корабель, коли ми підлітали до нього на шлюпці, я з деяким острахом думав про те, наскільки точно збалансовані додаткові емітери — адже вони монтувалися тут, в умовах не надто просунутих космічних технологій Ютланда. Про естетичний аспект модернізації й говорити не випадало — через ці вертикальні надбудови і непропорційно великі циліндри емітерів на кінцях крил корвет втратив значну частину своєї зовнішньої елегантності.
Наче підслухавши мої думки, Ольсен сказав:
— Тепер нашу пташку не посадиш на планету. Зате в космосі вона звір. Я літаю на „Оріоні“ вже п’ятий рік, це один з найшвидкісніших корветів нашого флоту — і в спокіному вакуумі, і при штормі. Безпечне занурення можливе за дві з половиною астроодиниці від Аруни; правда, попервах він іде важкувато, та вже в десяти астроодиницях можна сміливо переходити на форсаж. Наша аномалія для нього — що масло для ножа.
Після старту всі дев’ять кораблів бригади з запущеними на повну потужність термоядерними двигунами стали віддалятися від зорі. У найближчі п’ять годин нічого цікавого не передбачалося, тому я залишив місток, звідки спостерігав за стартом, і пішов до своєї тимчасової каюти, розташованої у відсіку для молодшого командного складу. На шляху до бази я був просто пасажиром, нехай і в статусі наступника шкіпера, тому мусив задовольнятися тим помешканням, яке мені змогли підшукати. Добре хоч каюта була простора й одномісна — втім, цей привілей я отримав не через батька, а в силу свого капітанського звання.