Між орлами і півмісяцем

Аж тепер Сірко знайшов відповідним підвести молодих до батьків, просячи благословення, і ті, повагавшись для годиться, не знайшли в собі сміливості відмовити йому і молодим. Отож сватання і заручини-замовини на тому й закінчилися. Вирішили, що весілля тулятиметься в Артемівці, куди поїдуть з козаками і всі роми-цигани.

По обіді, ситі, вдоволені, а чоловіки й напідпитку, в новому родинному спаї гамірним кочем всі вирушили в подальшу дорогу. Лишились латки витоптаної отави, круги від погаслих багать та зграйки ворон, що знайшли собі тельбушну поживу. Лайза і Гнат Турлюни ще довго стояли в зажурі, прощаючись із сагою та своєю спільною нічкою, що з'єднала їх, одружила і освятила. Врешті, вони аж зітхнули обоє, кожний по-своєму...

— Запам'ятай, любий! Он там під вербою ми зустрілися і побралися! Мені вона на все життя стоятиме в очах і дорогою, і рідною, і пам'ятною,— вказала Лайза Гнатові карбачем у сагу.

— Запам'ятаю, люба! — оглянувшись, рушив він доганяти вершників і котиги циганів, що вже віддалилися.— Поїдемо трохи позаду, щоб бути наодинці.

— Як звелиш, мій коханий! Як скажеш! — обдала його райдужним поглядом чарівних очей Лайза.— Я ж твоя жона і раба. Володій мною і керуй, як тобі миліше і приємніше,— поїхала за ним.— Я твоя!..

А Сірко?.. Їдучи, довго і морочливо думав, чим різняться роми-цигани від інших людей, поки таки врешті співчутливо дійшов висновку, що в них, на відміну від усіх, немає батьківщини-землі. Та дарма, натомість у них був рід і звичай жити там, де легше, краще і насамперед — вільніше...

Йшли прискореним маршем, чвалом, кожний занурений у своє. Лише Лайза і Гнат невгавно щось планували, виясняли, упивалися одне одним і близькістю. Срібне начілля, від якого дівчина не схотіла відмовитися, світило в путі, хоч і було напівзакрите хусткою, що тримала заплетене волосся. Зустрічні поселяни і містечани дивилися на неї, як на видовище. Такою щасливою вона була вперше в житті!..

Уже на третій день, під вечір, кавалькада-батова опинилася у великому й просторому Сірковому подвір'ї в Артемівці. Хутір тепер сягав Мерефи, двір розрісся, явори піднялися і тріпотіли листям. Сірка з незвичним супроводом циганів зустріла родина Берладів: Сабрі і Христина з чотирма дітьми, згодом прибігли сини Петро та Роман, їм услід — доньки Марійка і Яринка, а вже потім — Нелюбії, однорукий Артем-побратим та його Мокрина з виводком дітей.

Його дітиська так попідростали, що Сірко не міг їх пізнати. Особливо вигнався Петрик, змахуючи смаглявістю шкіри і голубизною очей на батька. Нагадала Сіркові колишню Софію Марійка — чимось невловимим, але незаперечним. А Яринка, як і Роман, були викапаною пані Мотрею, аж подив брав батька. Самої ж пані-господині, як називали тут його дружину, вдома не було.

— Поїхали бідаркою з панотцем Вустимом і дарницями аж у Борисоглібськ на відкриття та освячення побудованого викітцями храму і дяківки при ньому,— пояснив розторопно Петрик батькові.

Сірко не подав виду, що та обставина боляче вколола його, хоч, подумавши, зрозумів, що чужий він тут, хоч і господар, батько та муж, бо живе іншим життям, буває вдома зрідка, гостем, тільки як помічник в коштах. Збагнув і те, що для рідних дітей він став лише джерелом дарунків, що не за долю родини болить у нього душа, а за недолю рідного люду, розкиданого, як те зруйноване муравище, по сплюндрованих, опожежених, порваних на шмаття землях у перетворюваному на руїну краєві...

Разом із місцевим сотником Даньком Гундою, із двома райцями, з Гудимом-додосом, його сином та зятем, Гнатом і Лавром вже наступного дня облюбували дві ділянки «нічийщини-займанщини» на околиці Артемівки, поставили на них наколи для Гната і Гудима і заходилися планувати майбутні будівлі.

Гудим та сини не відмовилися від кочувань по гомінких чи тихих шляхах, як і зять — від гендлювання кіньми, вони лише послухалися Сірка, щоб мати при біді своє пристанище в холодні зими, а влітку, поки додос дужий, вони кочуватимуть, як досі, омозолюватимуть залізяччям та молотами обубнявлені долоні, попасно мандруючи шляхами. Дана першою зрозуміла, що добрий пан отаман Сірко допоможе їм мати колибу і кузню, і треба кувати залізо, поки гаряче. Переконала в тому додоса Гудима і велика тутешня потреба в зброї, ножах, лемешах, осях та іншому начинні.

Поставлені на межах паколи двох ділянок Гудим по відході райців та сотника Данька Гунди завбачливо поперебивав, значно розширивши дільниці. Перегодом на отих відводах-ділянках появилося і те, що мало стати хатами, бурдюгами, тинами та іншим в обійстях. Припаси Гнат купував, а додос Гудим брав у борг «на відробіток» чи крав із синами і зятем, і лише очерети та оситняки для дахів, за порадою Сірка, бив на Мжі. Найперше придбали у мереф'ян гори дешевого саману для двох хат, кузні, стаєнь — в рахунок майбутніх поковок. Потім ночами в недалеких лісках надбали ворин на огорожу і на лати.