Між орлами і півмісяцем

«Ковалі вони дійсно неабиякі!» — подумав, захоплений своєрідним у них, не схожим на бачене досі. Та вразив Сірка вигляд трьох юних циганок, що злізли при ньому з середньої котяги. Виділялися вони ошатністю, а старша — розкішними мереживами на адресовому цвітно-шовковому одягові та прикрасами-оздобами на шиї, грудях і руках. Але особливо впадали в око пишні коси і аж смоляно-чорні зіниці між густих і довгих вій.

Сірко піймав себе,— і зніяковівши, і здивувавшись,— на тому, що спокійно, байдуже, не захопившись та не розчулившись в душі, дивитися на старшу він не може.

— Мої молодші доньки в мамелу свою пішли! — зауваживши, що їх краса справила враження, не без утіхи і гордості пояснив Сіркові Гудим, звелівши іншим тоном фетицям-дівчатам прогулятися в балці, далеко не заходячи.— Ховаємо з жоною-фім'є Даною їх,— вказав поглядом на колись вродливу дружину.— Укриваємо від банських ласих очей, та боїмося, що не укриємо,— випроводжав він замилуваним поглядом дочок, коли ті, послухавшись, побрели отавою в глиб балки..

«Казанками та приносами із хутора при цьому юрмищі, мабуть, нам не обійтися,— подумав Сірко, зауваживши, як від хутора надходили вже Гнат і Лаврін.— Шкода, що я нічого не забив із дичини, а годилося б щось засмажити... Та й оковита також не завадила б, хоч для причастя...»

— Небідний хутір, а всього п'ять років, як поселений! — розглядаючи чужі колимаги і циганів, похвалився Гнат Турлюн Сіркові.— Навіть оковитої, пане отамане, карафку пощастило купити, а молока — то і самі напилися, і вам ще дістали цілого глека задарма. Люблять козаків хуторяни, як рідних прийняли нас... Між ними і хирівські, мої земляки, знайшлися. А головне — вони пам'ятають вас як Івана Злого, коли ви того ката Лаща ледь не злапали там голого.

— Атож, пане полковнику, сам чув, як згадували,— докинув Лавро, і люблять вас!

— Бачу, що не так ви їм сподобалися, як вони вам,— посміхнувся в ус Сірко.— В прийми не запрошували, найпаче тебе, Гнате?

— Слово честі, пане полковнику, сватали Гната,— вирвалось в Гука.— А ви як здогадалися?

— Та вже здогадався. Такий, як Гнат, козарлюга всякій і дівці, і тещі бажаний. І цигани за свого приймуть,— вказав Сірко поглядом на цікавих, що не зводили з хлопців очей.— Вони і тебе, Лавре, пасуть, найпаче дівчата. Глядіть, бо заворожать. Я, хлопці, до того, що тут у нас відбулися зміни. Ми — господарі, то, може б, ви спробували щось вполювати на подальшому околі, бо що той принос ваш для юрби голодних гостей? — чи то радив, чи то наказував молодикам Сірко, запитливо глянувши на Гната.

— Та чого ж, пане отамане,— помітив, сторопливо кинувши очима, Гнат на молодих циганок, що повернулися.— Як мовлять, догнав не догнав, а спробувати побігти можна,— не знати було, до чого те й сказав...

Поки Гнат вкладав приноси поряд із Лавровими, до них наблизилася, з'ївши кандьор і затірку, якими пригостила баба Дана, зграйка замурзаної дітвори і заворожено, ледь стримуючись, пасла поглядами оті роздобутий, хоч додос Гудим і гримав на них.

— Думаю, хороші супутці мої, що оте молоко в глеку можна подарувати старій Дані для малюків. Заперечення будуть? — спитав Сірко.

— У нас не буде! — згодився Лавро.— Хто лише те зробить? — подивився запитливо на Гната, що кидав жадібні погляди на старшу з дівчат.

— Раджу вирішити жеребком без мене,— тішився Сірко нагодою.

— Цур, моя цурка довша! Подаруємо, кому випаде! — захопився ясно не на жарт Гнат.

— Згоджуйся, Лавре, може, це і є твоє щастя,— ламав Сірко вирішальні галузки, відвернувшись від молодиків.— Готово! Прошу тягнути, першим Лавро, як молодший!

Лавро заклав руку в тобівку і вийняв цурку. Сірко подав Гнатові ту, що лишилася,— вона виявилася довшою.

— Отак завжди, пане отамане,— ніби скаржився Лавро.— В хуторі йому, подивіться, скільки дали сала, а мені, бачите, скільки!

— Так то ж мої односельці! Як же б вони тобі дали більше? — виправдовувався Турлюн.— То я, пане, отамане, виконую? — взяв у руки глека Гнат.

Стара Дана і Гудим подякували не лише Гнатові, роздавши молоко дітям, а й Сіркові поклонилися.

Невбарі хлопці-козаки, побравши списи, луки й сагайдаки зі стрілами, а Гнат ще й чеського пістоля, пішли в глибінь саги за верболози шукати дичини, а Сірко, розпаливши свою люльку-бирку, присів на повстяну Гнатову кошму, вирішивши поїсти потім. Роздумував над долею оцього дивного, досі тут маловідомого, жваво-моторного і суєтно-веселого та невибагливого кочівного народу. Все дихало у циганів неспинним буянням, жадобою до дій, особливою розв'язністю. Але й межі знали: варто було Гудимові, що взявся, пообідавши кандьору-затірки, чинити сирицею шори чи Дані, яка, сидячи на старому килимі обік багать, заходилася латати якусь одежину, прицитькнути, як палкі й кипучі пристрасті згасали, хоч, правда, й ненадовго.

Сірко, випаливши люльку, не витримав — відрізав окраєць свіжого, принесеного хлопцями хліба, поклав на нього шматик сала і, ріжучи те й друге штабівками, почав неспіхом їсти й собі. І тут же зауважив, що дітей від нього як віником змело. Закусивши бринзою ще з дому, він перехрестився в знак дяки і приліг, знову перейшовши на свій линтвар.

Схиленому на свої баули, йому було видно, як стара Дана засипала й засипала пшоно й борошно, як тільки казанки випорожнювалися, поки врешті негодованими лишилися три доньки, що прийшли із саги, та вона. Дівчата почали порядкувати коло багаття, час від часу знімаючи піну із варива і підкидаючи у вогонь паливо, а стара знову взялася щось старанно латати, відпровадивши дітей в протилежний від Гната і Лавра бік. І діти, понісшись шляхом, злякали гуртик сайгаків, а ті пронеслися долиною в напрямку Гната і Лавра, сховавшись за верболозами.