Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Современная русская и зарубежная проза » У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший
У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

Электронная книга - «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший». Краткое содержание книги:

Андрій Химко (справжнє прізвище письменника Хименко) — постать особлива, цільна і багатогранна у своїй яскравій обдарованості, високій інтелігентності й ерудованості. Це була людина, сповнена творчої енергії, з пристрасним серцем патріота рідної землі, закохана в історію і культуру багатостраждальної України. Складний і тяжкий життєвий шлях пройшов Андрій Іванович. Він поклав на олтар свободи кращі роки свого життя, проведені в німецьких та сталінських таборах. Але ніколи не корився. Політв’язні Інти в письмових спогадах говорять про нього, як про запального, енергійного юнака з почуттям людської гідності, гордого зі своєї національної приналежності.
Над цим непересічним масштабним твором Андрій Іванович працював упродовж багатьох років, урятував його від всевидющого ока КДБ, закопавши в скляній банці на городі. Нині цей незаперечний документ про знущання комуністичної влади над українським народом приходить до читача. 
1 ... 61 62 63 64 65 66 67 68 69 ... 147
Перейти на страницу:

Схопивши повістки і мовчки обійшовши брата в порозі, клацнувши дзвінкою клямкою, Карпо майже бігом кинувся з двору.

В райвиці, на жаль, Варвари Степанівни не застав.

- Поїхала уже тиждень тому на вдосконалення і на нараду, - пояснила йому прибиральниця в коридорі.

„Мабуть, разом із Лесею”, - подумав він, постукавши у високі двері замісника.

- Прошу! – почулося з кабінету, і він, поправивши шапку, зайшов.

- Я – Янчук Карпо, - прикриваючи за собою двері, обізвався він від порога, очікувально розглядаючи кремезного, трохи згорбленого з настовбурченими вухами чоловіка, який звівся йому назустріч із-за чималого столу.

- А я – Горішній, замісник голови. Прошу проходити і сідати ось тут на стілець. – показав він рукою, розглядаючи прихідця. – По якому питанню до мене?

- Та ось ми з братом отримали сповіщення про податок, - Карпо вийняв із кишені і подав господареві кабінету обидві папірчини.

- Ну, знаю, і підпис мій, а хіба що? – всівся він у крісло, видивляючись на гостя.

- Як то що? Ми воювали обидва. Були по кілька разів поранені. Брат, крім того, хворий сухотами...

- А я тут при чому?! Комісія, - порився в паперах Горішній, - опреділила, що у вас є млин і грунти на двох, брат твій має коня, пару десятків курей, кролі, мельникує, збіжжя чимало збирає, сіна, продає дрова у ярмарки, жінка його килими в’яже чи тче...

- Мельникував він у моєму млині, коли я розбився при падінні з даху, а має не коня, а стару шкапу!.. Пільги ж якісь нам мусять бути!? Завойовували ж вам радянську владу!

- А ми що ж, по-твоєму, не завойовували?! – наповнився обуром голос господаря. – Не ви, а ми вставляли кілки в колеса возів Марусі й Левченка, в тачанки Махна, Коцура й Григор’єва, спиняли піхоту Денікіна, кінноту петлюрівців і гайдамаків – без гармат, які ви, червонокозаки, забрали із собою! А пільги які ж? - пом’якшав голос Горішнього. – Прислав окружком розверстку і що хочеш, те й роби з нею! – розвів він руками. – Десь мусимо набрати натури і грошей, а де їх набереш, коли по отакій розрусі люд лише опірюється? Не із вдів же та сиріт нам її викачувати? Отож, комісія й дивилася, що в кого є і з чого хто живе.

- Коли так, як кажете, то хіба справедливо накладати на нас із братом порівну? У мене й млин, і коней пара з лошаками, рівність образлива для брата.

- Що ж образливого в тому, що населення мусить утримувати владу і державу? А що несправедливо, то ти маєш рацію, - почав він порівнювати сповіщення обох братів. – Можу зробити хіба одне, - почухав Горішній тім’я, - перекинути з брата на тебе половину збіжжя, бо іншої ради немає.

- Коли немає іншої ради, то робіть хоч це, - ковтнув Карпо разом із слиною і оту безвихідь. – Була б Варвара Степанівна, вона, може, щось би нам скостила, - натякнув Карпо.

- Тяжко сказати, як би вона розподілила, - розважливо сказав Горішній, в душі тішачись заздалегідь. – Немає куди подітися з тією розверсткою, хоч плач!.. То ти згоден?

- Та що робити, коли така скрута? Скостіть йому, а мені додайте, але розбийте так, щоб мені віддавати до кінця року, - пікся Карпо.

- Піду вам назустріч, - почав Горішній заповнювати нові бланки. – Тобі залишу так, а йому половину зменшу та пошукаю, кому б її накинути, - обрадував він Карпа, який уже й не знав, як дякувати. – Іншим розподілили куди більше.

- Наша вам дяка, - Карпо уже підраховував, як йому вилізти з того податку. – Розбийте, як ваша ласка, мені до кінця року, бо не зможу вкластися.         

- Піду і в цьому тобі назустріч, - переніс Горішній частину здачі з другого кварталу на третій і четвертий. – Посидь тут, я зараз вернуся, - обізвався заклопотано. – Муситимеш вкластися, бо велика пеня наростатиме, - пішов, лишивши незакритими двері.

Чекаючи повернення Горішнього, Карпо роздивлявся портрети, гасла, плакати й лозунги на стінах, зауважив, що стіл, лавки, шафи в кабінеті пороблені незграбно, абияк, у різні часи й різними майстрами. Звернув увагу, що портрети Леніна зі Сталіним і Кагановичем розміщені в одному кутку кабінету, а Петровського, Косіора, Чубаря та Любченка – здругобіч. Не міг собі пояснити, чому, але це йому не сподобалось, здалося образливим.

- Ось маєш тепер, - вернувся Горішній, - братові десять пудів, але вкладіться в зазначені терміни, бо неплатники будуть каратися, - подав він Карпові нові сповіщення зі свіжими печатками.

- Спасибі вам, товаришу, - склав Карпо папірини. – Бувайте здорові, - наклав він шапку на голову.

- Ходи щасливо, чоловіче, - звівся Горішній над столом, прощаючись. – Зробив тобі, що зміг, - сказав по-родинному.

Лишившись сам у кабінеті, якийсь час він тарабанив пальцями по столу, повторюючи подумки: „Пронесло!.. Слава Богу, пронесло!” Пільги для червонокозаків ніхто не відміняв, а цей Янчук йому повірив. Вчора він кільком непільговикам скостив податки, бо ті його добре погостили, наділили свининою і солоною яловичиною, ще й пообіцяли дещо більше. „Не обкладати ж їх, коли є можливість розкидати на інших, - виправдовував він себе. – Все погоджено ладом, а коли що-до-чого, то я ж керувався намаганням виконати вказівку окружкому...”

Був лише запівдень, а Карпо брів додому немовби крізь ніч, ніби розрізаючи тілом густу темінь якоїсь тенетної плутанини і безпорадної приреченості, обтяжений отим непомірним, хоч і трохи зменшеним, дякуючи приязному замісникові Хорунжої, податком, який, вочевидь, таки змушені будуть сплатити з Пилипом.

Вдома він застав брата з невісткою й Ганною, мовчазних і зажурених. Віддаючи Пилипові нове сповіщення, Карпо пояснив неквапом обставини, які йому намалював Горішній, і навіть похвалив його за людяність.

- А з пільгами як же? – розглядав Пилип папірчину. – Вони ж не відмінялися!

- Немає вже пільг для нас, - всівся Карпо на лаву. – Ти невдоволений чи що?

- Вдоволений, але коли отак легко Горішній може скостити податок, то ще легше може його не раз добавити. Беззаконне це все, свавільне і самочинне, - виказував сумнів брат.

- Немає з ким там говорити, Пилипе, - Варвара в Харкові на якомусь семінарі.

- Де ж ми візьмемо стільки хліба віддати і чим житимемо? – похитав головою Пилип. – Була ж надія трохи розжитися...

- Не печися, брате, гірше пережили і це переживемо, як Бог силу дасть.

- Прислала Пріся нам грошей на корову, - похвалився Пилип, - але ж не стачить і на її половину, там, видно, дешевші, то доведеться віддати їх на податок. Що порадиш робити?

- Що тут порадиш! Купимо, може, порівну на два двори корівчину, якщо не перечите, триматимемо у вас до першої телички, а як будуть бички, то продаватимемо та ділитимемо порівну, коли ж телиця стане тільною, розділимо її з коровою жеребкуванням, - об’явив Карпо продумане раніше.

- Як, Оксанко, згодимося на Карпову раду? – звернувся Пилип до дружини.

- Йой, Пилипку! Та хто ж, прецінь, на тоту раду не пристав би? – аж заслізилася вона від утіхи.

- Годувати й напувати, чистити й пасти будемо по черзі: чи потижнево, чи помісячно, - додав Карпо. – Я й корову таку знаю, що більше цеберка дає молока щодень.

- Яка ж це? – загорілася Оксана нетерпеливістю.

- У Палажчиного сусіди їх пару було таких.

- Коли б то пан Біг дав, щоб продали нам одну, - по-дитинячи стиснула руку зовиці Оксана.

- Не віддасться Шимонові борг, знову заліземо в нужду, поки молока діждемо, - нагадала всім Ганна. – Ніхто ж її, тільну, нам не продасть, - зітхнула вона, ледь не плачучи в душі.

- То, може, ти сходиш і попитаєш. Я пішов би, та сам знаєш, який із мене купець, - обізвався несміливо Пилип до брата.

- Сходимо обоє. Можемо й зараз, як не перечиш.

- То вдягайся, а я збігаю за грошима, - проворно звівся з лавки Пилип. – Я скоро!

Карпо став одягатися у святковий одяг, а Ганна полізла у прискринок за грошима, які були зав’язані в хустину.

- Думали ж віддати борг Шимонові, а тепер як? – несміло запитала вона, передаючи вузлика Карпові. – Він же чекає...

1 ... 61 62 63 64 65 66 67 68 69 ... 147
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)