Замах (Щось краще за смерть)

Наприкінці лютого Гедвіг написала, що порізала палець, що мало означати, що лист до голови комітету відправлено. Вже за пару днів йому про це повідомив Юрій. Відповідь була негативна: і мови не могло бути, щоб Леонід виїхав до Берліна. Хіба він про це не знав? Напориста у вас дружина, що набридає таким чином посольству й особисто голові! Леонід одразу відписав, щоб Гедвіг більше голові не писала. А перед Юрієм почав її обстоювати. Він просто не розуміє, як їй зараз там важко. Звичайно, їй не треба було так робити, але хіба не можна її зрозуміти? І показав Юрію її листи.

Коли відписував Гедвіг, то заспокоював її, щоб не переймалася тим, що всі старання дістати для нього дозвіл на виїзд пішли намарно. І щоб хоч якось її утішити, радив купити собі нове пальто, про яке вона давно вже мріяла. Рядки ці звучали як розрада, хоч насправді це була згода нав'язати контакт з американцями.

Коли кинув листа на пошті, його розібрав сумнів. Зненацька пригадалися слова Алексєя Ніколаєвіча: «Ви просто не маєте жодної уяви про те, що в Берліні діється. Ситуація змінилася радикально і стала просто критичною. Ви просто не маєте права наражатись на небезпеку! Місто аж кишить агентами та провокаторами!» Іншим Берлін Леонід і не знав, але навіщо наражати на безпеку дружину? Правда, він добре проінструктував її, але що там зараз насправді діється, він знати не міг. А що, коли Гедвіг потрапить у пастку? Цього б він собі ніколи не пробачив. Коли замовив телефонну розмову з Берліном, то заспокоївся щойно тоді, коли почув її голос. Як завжди, звучав він приємно і опановано. Можливо, тому, що не міг її бачити і змушений був вслуховуватися в її голос. Вже перші звуки її голосу розвіяли його тривогу, і він розповів, що написав, щоб вона купила собі пальто. Хай ще зачекає з покупкою, може, знайдеться якась дешевша оказія. Не такі вони вже й дешеві в Берліні. Його тепер поновили в Педінституті іноземних мов і пообіцяли нове помешкання на Ленінському проспекті. Так що гроші доведеться економити.