Замах (Щось краще за смерть)
- Автор: ван Аарде Рохір
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Ярослав Довгополий
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Замах (Щось краще за смерть)». Краткое содержание книги:
Роман Замах присвячений політичному вбивству Степана Бандери, одного з лідерів українського націоналізму, агентом КДБ Богданом Сташинським. Головний герой Замаху — Степан Бандера — прагне завоювати незалежність рідної держави, прибігаючи до засобів, які вважає єдино виправданим і єдино доцільним в ситуації, що склалася на момент початку Другої Світової Війни.
Основним джерелом написання роману послужили матеріали процесу проти Богдана Сташинського перед Федеральною судовою палатою в Карлсруе (8—19 жовтня 1962 року).
Гедвіг дужче притулила його руку до себе і прошепотіла: «Ми будемо разом!»
— Хто його знає! Чорт побирай, саме так: хто його знає! Події розгортаються так, що з нами може статися всяке...
— Про що ти говориш?
— Що або зі мною, або з тобою може статися нещасний випадок.
— Як тобі таке спадає на думку? Тобі вже повсюди привиджуються духи!
— Ні, дівчинко, нічого мені не привиджується. Таке вже частенько траплялося. І не рахуватися з цим не можна. Якщо з тобою щось станеться, то навряд чи накладу на себе руки, а скоріше всього знову виконуватиму їхні доручення. Якщо ж зі мною щось станеться, то тебе залишать у спокої, навіть тепер, коли ти все знаєш. Житимеш не в Москві і не в Німеччині, а десь у якійсь дірі і радітимеш, що зможеш заробити для себе і для дитини на шматок хліба. До того ж ти сама мовчатимеш про все, що знаєш, бо тобі і так ніхто не повірить.
Він побачив блиск ненависті в її очах і одразу додав:
— Та я не думаю, що дійде аж до такого. Все залежить від того, як вони оцінюють теперішню ситуацію і яку вагу ще мають обіцянки голови комітету. Але ясно одне: справи кепські! Іншого на нашому місці вже давно б пришили. Зрозумій це. Я надто велика загроза для них, а вони не сидітимуть склавши руки. Те, що Алексєй Ніколаєвіч ще не взявся за нас, свідчить про те, що він дає тим самим зрозуміти, що міністр свого часу прийняв помилкове рішення, а рацію-таки мав він. Та без переконливих аргументів самочинно він нічого вчинити не може. Але що буде потім, коли все зміниться і на голову нам звалиться біда?
Та про свою найбільшу гризоту Леонід Гедвіг признатися не наважився. Це не обов'язково мусить бути автокатастрофа чи якийсь інший нещасний випадок, щоб її прибрати. Жінка може вмерти і під час пологів. І тому не бажав, щоб вона народжувала дитину тут, у Москві. Говорити про це він боявся, бо якщо їй не дозволять поїхати до Берліна, то їй таки доведеться лягти в тутешній пологовий будинок. Хай краще вже нічого не знає.
— То що ж ми можемо зробити? — запитала Гедвіг.
— Якщо пощастить, то поїдеш до Берліна. Там ти будеш у більшій безпеці...
— А ти? Хіба думаєш, що я тебе кину?
— Коли ти будеш у Берліні, то і я почуватимуся тут безпечніше. Якщо вони щось затіяли проти мене, то напевне не відпустять тебе. Звідси втекти неможливо, але з Альбрехтсгофа одразу можна чкурнути до Західного Берліна. Не думаю, що вони мені щось зроблять, поки ти там.
— Але що з того двотижневого дозволу?
— Цього досить. Коли вже будеш там, то стань на лікарняний облік і дістань довідку про те, що тобі не можна подорожувати. Думаю, що це неважко. А якщо пощастить з лікарем, то зможеш і після пологів затриматися на пару місяців.
— А ти?
— Якщо тобі вдасться затриматися в Берліні на довший час, то їм тут доведеться примиритися з цим. Спробуєш тоді передати через радянське посольство в Берліні особистого листа голові держбезпеки. Напишеш, що почуваєш себе самотньо, що тобі погано без мене, а сама приїхати не можеш і просиш тому, щоб мене відпустили на час пологів.