Замах (Щось краще за смерть)
- Автор: ван Аарде Рохір
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Ярослав Довгополий
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Замах (Щось краще за смерть)». Краткое содержание книги:
Роман Замах присвячений політичному вбивству Степана Бандери, одного з лідерів українського націоналізму, агентом КДБ Богданом Сташинським. Головний герой Замаху — Степан Бандера — прагне завоювати незалежність рідної держави, прибігаючи до засобів, які вважає єдино виправданим і єдино доцільним в ситуації, що склалася на момент початку Другої Світової Війни.
Основним джерелом написання роману послужили матеріали процесу проти Богдана Сташинського перед Федеральною судовою палатою в Карлсруе (8—19 жовтня 1962 року).
Посатаніти можна. Взяти і схопити того негідника за карк і викинути із-за стола! Але що це дасть? Треба Гедвіг написати, що не зможе приїхати. В кожне слово, кожний рядок він намагався вкласти свою любов, і стурбованість, і ніжність. Та де взяти ці слова? Якщо Гедвіг страждала від розлуки, як він, то й не дивно, що вона чахнула.
Згодом стали надходити повідомлення, в яких вона давала знати, що справи покращилися і все буде гаразд. Він не розумів, що мають означати ці слова. Хотіла вона дати зрозуміти, що ламала досі комедію? Чи шкодувала його? Гедвіг писала про дитину, що вона така мила. Але що йому з того, він її і не бачив. А ім'я Андреас він пов'язував з сивоволосим митрополитом з кучерявою бородою.
Проминули квітень і травень. Леонід продовжував навчатися, ходив на лекції та до їдальні зі своїми однокашниками, які були сповнені надіями і планами. Як справжні життєлюби вони проводили вільний час разом, слухали джазові платівки, гуляли по Бродвею, як називали поміж собою вулицю Горького. Та близько з ними він не сходився, а часами щиро заздрив їм. Особливо гостро він відчув це одного разу на виставі лялькового театру Образцова. П'єса критикувала американський спосіб життя з глибоким підтекстом, де містився натяк на життя радянське. Натяк був витончений на втіху молоді. Їх це збуджувало, наче той джаз, який щойно появився. Йому хотілося сміятися разом з ними, думати, як і вони, кепкувати так, як і вони, і довіряти їм. Власне це все, чого він завжди прагнув: учитися і щоб його залишили в спокої, планувати своє майбутнє і мати одробину щастя. Навіть тут, у Москві, яку не любив, він почував себе більш удома, ніж будь-де. І він подумав, що кожний тут може бути щасливим. Люди тут працювали і мали майбутнє. Займатись критиканством, кепкувати з нужди і біди завжди легко. Гедвіг він це прощав, вона так уже була вихована. Інша справа він, він сприймав ті вади інакше, він працював би тут і день і ніч, якби йому дали такий шанс. Якби його залишили в спокої. Як би він хотів разом з Гедвіг мешкати в одному із тих нових будинків, які довкола будувалися.
Минув і червень. На парад з нагоди двадцятиліття початку Великої Вітчизняної війни він не пішов. І в газетах, і по телебаченню висвітлювали цей парад, на якому була продемонстрована ще не бачена досі військова могутність держави. З репродукторів лунали запевняння Хрущова укласти ще до кінця цього року мирний договір з Німецькою Демократичною Республікою. А маршал оборони погрожував розправитися з паліями війни, з тими, хто погрожував радянській владі. Чи це кінець? Треба негайно прийняти рішення! Треба повідомити, щоб Гедвіг вийшла на американців. Незабаром червень. А якщо вибухне війна? Негайно треба втікати. Куди? А що буде з Німеччиною? Леоніда охопила паніка. Треба принаймні рятувати Гедвіг. Того ж дня написав їй листа, даючи зрозуміти, щоб негайно втікала до Західної Німеччини. Відповідь не забарилась. «Я сказала Лисому Карлу, — так вона називала карлгорстського куратора, — що здорова і готова повернутися разом з Андреасом до Москви. Ця звістка його втішила, і він пообіцяв мені негайно посприяти. Так що скоро побачимося...»
Цей крок можна було і передбачити: вона його ніколи не покине. Спочатку Леонід хотів Гедвіг ще зателефонувати, але зрозумів марність затії. Фатальний збіг обставин! Скоро вони будуть знову разом. Проте це його не тішило. Коли через декілька днів отримав телеграму, то подумав, що йдеться про дату прибуття Гедвіг. А коли відкрив її, то своїм очам не міг повірити: «андреас помер тчк приїжджай тчк вебер».
24
Йому спала божевільна думка: «Цього бути не може! Так просто мене не обдурите!» Леонід настільки звикся з тим створеним в уяві світом, що вже не знав, де вигадка сходиться з правдою. Щойно коли трошки опам'ятався, до нього дійшов зміст повідомлення: «Андреас мертвий!» Як це могло статися? Що трапилося? Ще недавно дитина була здоровою, адже Гедвіг писала, що все в порядку, що хлопчик добре розвивається. Жодного слова про те, щоб він хворів. І раптом — помер! Та перш ніж його встигло охопити почуття скорботи, у нього промайнула стидка думка. На якусь мить він подумав, що якщо це все правда, то ось тобі — шанс, один із тисячі! Душа його вже сповнилася смутком, щойно подзвонила Гедвіг. Вона намагалася триматися в руках, але враз її голос затремтів, і вона заплакала. Хлопчик позавчора раптом захворів, вночі його забрали до лікарні, де й сьогодні вночі помер. У нього була гостра форма запалення легенів, тіло спаленіло від гарячки, і він задихнувся. Леонід чув, як вона плаче, повторюючи: «Боже, крихто моя дорога, кровинко моя!» Від цих слів у нього мало серце не зірвалося і, перш ніж Гедвіг встигла сказати: «Приїжджай, бо я більше не витримаю!», він зрозумів, що зробить усе, аби бути разом з нею у цю трудну хвилину. Виявилося, що вона вже дзвонила до Карлсгорста і їй пообіцяли, що справа приїзду Леоніда вирішиться позитивно.