Контрольний укол

Риндіна різко обернулася.

— Ах, це ти, погань! Зараз отримаєш!

Вона підскочила до медсестри, схопила її за волосся, збивши шапочку, і що є сили засмикала. Віка ледве вирвалася і кинулася геть. Куди бігти? Що робити?! Дівчина була розгубленою. Але зараз — негайно з відділення, від жаху того, що сталося!

На її щастя, як їй тоді здалося, вона зіткнулася з Вадимом Миколайовичем, він якраз піднімався по сходах. Медсестра метнулася до нього.

— Вадиме Миколайовичу!

— Що сталося, Віко?!

— Там… там… Надія Миколаївна… Треба в міліцію… вона… вона… всіх убиває!

— Заспокойся! Тихо, тихо. Зараз все зробимо.

— Там хвора… вона її… ми давно стежимо… вона… Циркуль обхопив Віку за талію і швидко став спускатися з нею по сходах.

— Спокійно, спокійно. Зараз викличемо міліцію, а потім займемося Надією Миколаївною.

Але він попрямував чомусь не по коридору, а завів дівчину в темноту підсходового простору.

Не встигла Вікторія подивуватися, як відчула на своїх сонних артеріях сильні пальці, які її душать. В очах почало темніти — і все зникло.

Опритомніла вона уже тут, у підвалі. Сильно боліла голова і нило все тіло. Вона насилу пригадала всі попередні події і жахнулася. Спробувала встати, але зрозуміла, що прикована коротким ланцюгом. Поки очі звикли до темноти, наридалася вволю. А потім з'явився Циркуль. Це був вже не той знайомий лікар, спокійний і ввічливий, а суворий, навіть жорстокий чоловік.

— Сама в усьому винна, — сказав він їй. — Не треба сунути свого сопливого носа, куди не слід! Тепер доведеться розплачуватися. Подивимося, як розгортатимуться події в лікарні, може, і вийдеш звідси, якщо будеш правильно поводитися і тримати язик за зубами.

Був тут ще хтось інший, або навіть інші. Вікторія чула, як вони перемовлялися там, нагорі, але більше нікого в обличчя не бачила.

Віка, розповідаючи, тремтіла — чи то від холоду, чи від нервового збудження.

— Що ж тепер з нами буде, га, Васю? — вона заглядала мені в очі крізь підвальну сутінь. — Невже вони нас… уб'ють?

— У мене ніж є! — відповів я якомога впевненіше, відчуваючи себе відповідальним за свою дівчину, повним рішучості її захищати.

— А ти сказав кому-небудь, куди їдеш? Може, треба було в міліцію повідомити?

— А що міліція? — обурився я. — Ти ж бачила Касьянова! Підозрює у всьому невинних, ще й знущається на допитах! А толку від нього ніякого. Хто ж міг гадати, що все так обернеться?

Наверху почувся якийсь шум, метушня, потім якісь гучні голоси. Віка притиснулася до мене.

— Васю, я боюся!

— Не бійся, я з тобою!

— Вони прийшли по нас!

І справді, знову загримів замок, кришка підвалу піднялася й інший — знайомий до болю — голос запитав:

— Ви тут?

— Тут! — відповів я.

У підвалі спалахнуло світло, і ми примружилися, на мить засліпнувши.

— Виходьте, все скінчено.

Це був слідчий Касьянов.