З любов’ю, Обрі
- Автор: Лафлер Сюзанн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-289-5
- Переводчик: Наталія Ясіновська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «З любов’ю, Обрі». Краткое содержание книги:
— Печиво, — сказала вона. — Зі шматочками шоколаду. Ми з мамою щойно спекли. Я мала б запросити тебе допомогти нам… але… іншим разом.
— Іншим разом, — погодилася я. — Заходь.
Бріджет пішла зі мною до дивана. Роззулася й сіла біля мене, підмостивши під себе ноги. Я відгорнула фольгу й взяла печивце. Воно все ще було тепле, а шоколад — розтоплений. Печиво було саме таким, яким має бути найкраще печиво — витриманим у духовці рівно стільки, щоб бути ніжним і м’яким. Воно було бездоганним.
З хвилину Бріджет дивилася на те, як я їм.
— Обрі?
— Так?
— Ти — мій найкращий друг.
— Я знаю, — сказала я. — А ти — мій.
Бріджет помовчала ще з хвилину.
— Ти ще не знаєш, правда?
Я похитала головою. Потім відставила тарілку з печивом на журнальний столик, і ми просиділи в тиші ще кілька хвилин.
— Бріджет?
— Так?
— Можу я тобі щось сказати?
— Так.
— Я справді хочу поїхати додому.
Бріджет чекала, не відводячи від мене погляду.
— Іноді я уявляю, як їду у Вірджинію. Сама їду поїздом.
— Чому поїздом?
— Тому що саме так я дісталася сюди.
— Тебе справді відправили б саму?
— Ні, бабуся сказала, що поїхала б зі мною. Але коли я уявляю, то їду сама. І коли поїзд зупиняється на моїй станції, я виходжу. Дивлюся в один бік. Потім дивлюся в інший. Виглядаю маму. А там нікого немає.
— Такого не станеться, — сказала Бріджет.
Я перевела погляд на підлогу і ледь чутно промовила:
— Я знаю. Чи принаймні намагаюся сама себе переконати в цьому. Але коли я уявляю, бачу саме це.
— Обрі, усе буде добре.
Бріджет підсунулася до мене ближче й обійняла мене. І довгий час не відпускала. Потім встала. Я також встала, а вона взулася й пішла до дверей.
— Не забувай, що ти — мій найкращий друг, — сказала вона.
— Не забуду, — пообіцяла я.
Я підняла руку, підставляючи їй долоню. Вона ляснула по ній.
Коли ми опустили руки, Бріджет сказала:
— Па-па, Обрі.
— До побачення.
Після того, як Бріджет, не озираючись, спустилася з ґанку, я зачинила двері.
Дім
24
Бабуся дала мені достатньо часу на роздуми, тож я була здивована, коли одного пізнього вечора вона зайшла до мене в кімнату.
— Тобі прийшов лист, — сказала вона.
— Справді? — спитала я, не встаючи з ліжка. — Від кого?
— Від мами.
Бабуся поклала два конверти мені на ліжко. Я не дивилася на них, лише на неї. Я трохи припіднялася й потягнулася до бабусі, поки вона не пішла. Обійняла її.
— Я люблю тебе, бабусю.
Бабуся усміхнулася.
— Я також люблю тебе, дурненьке дівчатко. А тепер відкривай листи й читай, що там написано.
Вона пішла з кімнати, зачинивши за собою двері, а я розірвала конверти.
Здавалося, що більший конверт уже розпечатували, а потім заклеїли знову. Спочатку я відкрила його.
На мене дивилися чотири обличчя. Хоча вони й були дуже знайомі, здавалося, що вони з іншого часу. Це були ми: я, Саванна, мама й тато. Це була фотографія, яку я взяла у мами в кімнаті й забула на столі у Вірджинії.
Я відклала фото, щоб розірвати інший конверт. Листа написала мама.
~ ~ ~
Моя люба Обрі!
Не так давно я знайшла і відкрила загадковий конверт, на якому не було адреси. Так я дізналася, куди зникла фотографія з мого комода. Я задумалася лише на хвилину, поки зрозуміла, що ти хотіла її мати. Навіть якщо моє припущення було помилковим, я хочу, щоб вона була в тебе.
Хочу, щоб ти знала, що у мене тут все добре. Я пофарбувала вітальню та їдальню. Зараз обидві кімнати сонячно-жовті. Мушу сказати, що тепер вони мають інакший вигляд, ніж раніше. Я навела лад у твоїй кімнаті, але ще не пофарбувала її — хочу, щоб ти сама вибрала колір.
Мені все більше й більше подобається моя робота. Це так приємно — допомагати людям, а немовлята, звичайно, просто чудові. Зараз я працюю весь день, але коли ти повернешся, мені дозволять працювати по кілька годин — так довго, як мені треба буде, тож ми зможемо якийсь час побути разом.
Знай, що я думаю про тебе, щодня.
З любов’ю, мама
~ ~ ~
Я тричі прочитала листа. Потім відклала його. Взяла фотографію і підійшла до столу, поближче до вікна, щоб роздивитися її на світлі.