З любов’ю, Обрі

Ми з Бріджет пішли у вітальню і гепнулися на диван, трохи стомлені, але веселі.

У двері постукали. Я пішла відчинити.

— Привіт, Маркусе, — привіталася я.

— З днем народження, — сказав він засоромлено.

— Заходь.

— Я приніс тобі подарунок.

— Дякую, — відповіла я.

Чи це був той набір, про який він мені розповідав?

— Я покладу його в їдальні біля інших подарунків.

— Добре.

Він зробив один крок і зупинився.

— Ось сюди, — показала я.

— Добре, — сказав Маркус і пішов за мною в їдальню.

— Бабусю! — покликала я. — Ми готові їхати!

Ми запакувалися у бабусину машину. Я сіла спереду, а Бріджет із Маркусом — позаду. До піцерії ми їхали недовго. Бабуся попросила офіціанта посадити нас за окремий столик і дозволила замовити все, що ми хочемо. Сама ж сіла за столик у куточку, з книжкою.

Коли ми всі замовили «Спрайт», офіціант приніс нам додатковий глечик із напоєм. Ми стали обговорювати, із чим замовляти піцу, та ще до того, як офіціант пішов, Бріджет випалила:

— Принесіть нам велику піцу з усім.

— Звичайно, — сказав офіціант і пішов, тож ми не встигли сказати ні слова.

— Із усім? — запитала я. — То що ж буде на піці?

— Усе, — відповіла Бріджет. — Так нам не треба вирішувати, що саме вибирати, ми просто можемо відкласти те, що не подобається. і кожен отримає те, що хоче.

Поки ми чекали на піцу, крапали водою на наші розірвані паперові пакетики з-під трубочок, перетворюючи їх на хробачків. А потім поскручували їх і стали кидатися одне в одного. Наша забава була дуже голосною, і я раптом подумала, що бабуся розсердиться. Коли я глянула на неї, вона читала книжку й усміхалася сама до себе. Вона сиділа сама в піцерії, нічого собі не замовила, але не думаю, що їй було самотньо. Вона мала щасливий вигляд.

Принесли піцу.

— Оу, — сказав Маркус.

На піці були купи й купи, як би то точніше сказати, усього.

— Це м’ясні кульки? — запитав Маркус.

— Я бачу самі лиш зелені овочі, — відповіла я.

— Смачного, — побажав офіціант, роздаючи нам овальні пластикові тарілки.

— Дякую, — відгукнулася я.

Кожен вибрав собі шматок піци.

— Я не люблю перець і цибулю, — сказала Бріджет, відсовуючи їх у бік.

Я відкусила від свого шматка.

— Фу, оливки.

У Маркуса не було жодних проблем із піцою. Він її просто їв, ніби це була звичайнісінька піца. А на наших із Бріджет тарілках виростали гори начинки, яку ми відкидали з піци.

— Чекайте, ай, — сказала вона, випльовуючи щось на тарілку. — Думаю, це були анчоуси. — Вона сьорбнула свою газовану воду. — Думаю, це була невдала ідея.