З любов’ю, Обрі
- Автор: Лафлер Сюзанн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-289-5
- Переводчик: Наталія Ясіновська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «З любов’ю, Обрі». Краткое содержание книги:
Я вмочила картопляну паличку в калюжу з кетчупу.
— Вона доглядає за немовлятами? — запитала я.
— Не думаю. Мабуть, зараз вона тримається подалі від такої роботи.
Ми з’їли по половині сандвіча у тиші. Я сьорбала молочний коктейль. Він був смачний, але у трубочці було забагато повітря.
— Мама говорила щось про мій день народження?
До нього лишалося всього лиш два тижні.
— Вона приїде?
— Не думаю, сонечко. Вона дуже рада за тебе, і… у машині для тебе є подарунок, замотаний у рожевий папір.
Значить, мама про це подумала. Це мав бути перший день народження без мами.
— Це як Різдво, — сказала я.
— Що?
— Мій день народження. Мама казала, що деякі дні занадто важкі. Різдво було надто важке, мій день народження надто важкий.
— Тобто ти розумієш, що вона не приїде? — запитала бабуся.
Я ще раз відкусила свій сандвіч. Мені подобалося масло, яке вилазило з боків. Подобався сир усередині — місцями твердий, місцями розплавлений, через це мої пальці ковзалися. Подобалася хрумка скоринка на хлібі. Їжа зазвичай або смачна, або ні.
— Що ти б хотіла зробити? — запитала бабуся.
— Зробити?
— На день народження.
— День народження. А, так… — я відклала сандвіч на тарілку, щоб подумати. — У мене ніколи не було вечірки з піцою.
— Ми запросто можемо влаштувати вечірку з піцою. Удома чи в піцерії?
— Амм… в піцерії. А потім повернутися додому, щоб з’їсти торт і розгорнути подарунки.
— Дванадцять — це вже майже доросла, Обрі.
— Та ні.
— Після дванадцяти буде тринадцять. У тринадцять — уже доросла?
— Не знаю, — відповіла я.
Я не була впевнена щодо того, коли ти стаєш дорослою. Коли вперше піклуєшся про свою власну матір чи живеш сама, чи сама купуєш продукти? Я вже все це робила.
— Я не хочу бути дорослою.
— Не поспішай, — сказала бабуся. — Не треба поспішати.
— Привіт, Маркусе, — сказала я у середу, коли сідала біля нього під час обіду. — У тебе були гарні канікули?
— Діснейленд, — відповів він.
— Весело було? — запитала я.
— Я блював у літаку.
— Морська хвороба?
— Я з’їв великий пакет сирних кульок.
— А… — скривилася я.
Маркус засміявся.
— Де Бріджет?
— Їй треба закінчити домашню роботу. Буде за хвилину. Слухай. У мене буде день народження, — сказала я. — Хочеш прийти?
— Коли?
— Одинадцятого березня.
— Це твій справжній день народження?
— Так.
— І тобі буде дванадцять?
— Так.
— Мені вже дванадцять.
— Добре.
— Тобі подобаються набори з науковими експериментами? Є такі, де можна самому виростити кольорові кристали, а потім їх можна розтрощити.
— Думаю, мені таке може сподобатися, — припустила я.
— Тоді це й буде моїм подарунком, — сказав він.
— Це означає, що ти прийдеш? — запитала я.
Маркус усміхнувся.
21
Я розплющила очі. У кімнаті вже є трохи світла. Тихо. Цього ранку було інше відчуття, ніж завжди.
«Мені сьогодні дванадцять», — подумала я.
Лежала зручненько і думала про це.
Згадала свій шостий день народження. Тренувальні коліщата і татова рука, яка підштовхує велосипед, щоб я їхала ще швидше.
Пригадала свій восьмий день народження. Ми з Саванною граємося здутими кульками з моєї вечірки. Вони м’які і поспускалися на підлогу, ми сідаємо на них і лускаємо — одну за одною. Саванна кричить і сміється після кожного лускання.
Потім було одинадцять. Минулого року. Я заплющила очі, щоб надовше затриматися у цьому спогаді.
— Стейк на день народження — страшенно дорослий вибір страви, — каже мама.
— Та нормально, — заперечує тато. — Нехай буде стейк. Ми всі можемо з’їсти по стейку. Я впевнений, що до м’яса вона захоче макарони з сиром.
— Картоплю з сиром, — виправляю я тата.
Тато усміхається до мене. Нахиляється для ескімоського поцілунку. Потім повторює:
— Стейк і картопля з сиром.
Чи то був мій останній ескімоський поцілунок?
— Я не можу пригадати, Семмі, — сказала я вголос.
Я вилізла з ліжка і підійшла до його акваріума. Він витрі-витрі-витріщився на мене.
Я обережно притиснула носа до акваріума. Потім відступила назад.
— Як я все це робитиму без них? — прошепотіла я.
У двері постукали, я аж підстрибнула.