Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
У «Природних питаннях» стоїка Сенеки можна знайти ту саму настанову з приводу земних чи небесних феноменів. На його думку, немає ортодоксальної стоїчної доктрини стосовно цих речей, стоїк обирає пояснення, що видається йому найправдоподібнішим. Страбон, який також належить до стоїчної течії, також наполягатиме на таємному характері причин фізичних феноменів (epikrupsis tôn aitiôn)[516]. Марк Аврелій, своєю чергою, також натякає на цю настанову:
Речі так від нас укриті, що чимало філософів — і неабияких! — вважало їх цілковито неосяжними; і навіть стоїки вважали, що їх нелегко осягнути[517].
Твір, що його хибно приписують Галену, проте який, можливо, сучасний йому, визначає науку як солідне, чітке, безпомилкове знання, що ґрунтується на розумі, та робить висновок, що наукового знання немає ні в філософії, особливо коли вона розмірковує про природу, ні в медицині, що є лише мистецтвом[518].
Неоплатоніки, зрозуміло, залишатимуться вірними Платоновій традиції, що розглядає Природу як похідну, нижчу, чуттєву реальність, а отже, з цієї причини, важко пізнавану. Прокл багаторазово повторюватиме, що physiologia, вивчення phusis, є eikotologia, правдоподібним дискурсом[519]. Йдеться про земні тіла, що підлягають становленню, чи про тіла небесні — маємо задовольнитися приблизністю, адже перебуваємо дуже далеко й дуже низько у всесвіті. Цей приблизний характер пізнання природи з усією очевидністю постає в астрономічних гіпотезах, що доходять однакових висновків відштовхуючись від різних припущень. Одні претендують на «збереження видимостей (чи явищ)» (sôzein ta phainomena) за допомогою теорії ексцентриків, інші стверджують те саме за допомогою епіциклів[520], зрештою, треті — за допомогою сфер, що обертаються у різних напрямах[521].
4. Численні пояснення того самого феномену
Епікур, поза сумнівом, чітко дотримується фундаментальних принципів своєї фізики — атоми та порожнеча, адже вони дозволяють обмежити гіпотезу божественного створення. Проте він охоче погоджується із тим, що у кожній частині фізики можуть бути запропоновані різні пояснення того самого феномену, наприклад, затемнень чи сонцестояння, кожне з яких відповідатиме видимому[522]. Лукрецій, вірний послідовник Епікура, із максимальною ясністю викладає цей принцип:
Що тут є правдою — стільки-бо діє причин у цім світі, — важко сказать, але що відбувається й може відбутись в різних світах, що по-різному виникли десь у глибинах всесвіту, — викласти хочу, а також — численні причини руху зірок, які ковзають мірно в його безбережжі. З них же як там, так і тут, лиш одна мусить бути причина, що спонукає до руху зірки, та її визначати важко тому, хто вперед іти може лише крок за кроком[523].
Цікаво зазначити, що у Лукреція ця теорія множинних пояснень задіює Епікурову ідею множинності світів. Запропоновані пояснення є гіпотезами, що відповідають різним можливим типам утворення світів. Цей підхід аналогічний підходові Декарта, який хоче «говорити тільки про те, що могло би статися у новому [світі]».
Теорія численних пояснень відповідає також іншому аспектові античної концепції фізики, про що ми ще будемо говорити. Фізика насправді розуміється як духовна вправа, призначена, зокрема у епікурейців, забезпечити душевний спокій, долаючи страх богів та страх смерті. Запропонувати різні пояснення, кожне з яких є правдоподібним, адже узгоджується зі спостережуваними феноменами, означає допомогти душі зберегти спокій.
5. «Зберегти феномени»
Існує, також, інша точка перетину двох підходів до розуміння природи: йдеться про методологічний принцип античних астрономів — sôzein ta phainomena («зберегти феномени»), тобто запропонувати пояснення того, що постає перед нашими очима; цей принцип продовжують приймати перші фізики-механіцисти, проте його значення радикально змінюється. Симплікій приписує цей принцип Платону, проте насправді, як показав Юрґен Мітельштрас[524], він, вочевидь, належить астроному Евдоксу. Як би там не було, для розуміння значення цього принципу потрібно згадати, що Давні вважали небесні тіла божественними й такими, що приводилися у рух божественним розумом. А отже їхній рух мав би бути досконалим та правильним, тобто відбуватись по колу. Водночас при спостереженні рух небесних тіл виявляється неправильним, а отже — ірраціональними. Говорячи про рух таких планет, як Венера та Марс, Пліній Старший визнає їх «таємницями природи»[525]. Щоб пояснити незбіг між чуттєвими видимостями та тим, що вважали істиною руху божественних небесних тіл, потрібно було виобразити геометричну модель, яка могла б пояснити, в який спосіб правильний рух по колу може видаватись неправильним людському спостереженню. За допомогою подібних гіпотез можна було б «зберегти феномени (чи видимості)», тобто примирити теоретичні постулати та чуттєві видимості. Поступово будуть з’являтися дедалі витонченіші системи руху по колу, які виходитимуть з того, що Земля є нерухомим центром всесвіту, або ж навпаки — як у Геракліта Понтійського, що Земля рухається, а Сонце перебуває у нерухомості. Астрономи охоче приймають можливість численних гіпотез, кожна з яких може по-своєму «зберегти феномени», без необхідності визначати, що ж насправді відбувається на небі[526]. Як каже Симплікій,
516
Страбон, Географія, II, 3, 9.
517
Марк Аврелій, Наодинці з собою, V, 10 / Пер. Р. Паранька.
518
[Гален] Introductio sive medicus / Bd. XIV, S. 684 Kühn.
519
Наприклад, Прокл, Коментар на Тімей / T. II, р. 215 Festugière: вивчення світу може бути лише ймовірним дискурсом (eikotologia).
520
С. 210 — теорії ексцентриків та епіциклів були покликані пояснити нерівномірність руху небесних тіл довкола нерухомої Землі в межах геоцентричної моделі, такої, наприклад, як модель Птолемея. Теорія ексцентриків полягала у тому, що небесні тіла обертаються довкола центру, який не збігається з положенням Землі в космосі. Теорія епіциклів передбачала, що небесні тіла рухаються по малим колам — епіциклам, центри яких своєю чергою рухаються довкола Землі по великим колам — деферентам. Завдяки теоріям ексцентриків та епіциклів була досягнута висока точність розрахунку руху небесних тіл в межах геоцентричної системи, однак ця точність вимагала складних математичних моделей, оскільки небесні тіла відповідно до цих теорій рухались складними траєкторіями. — Прим. перекладача.
521
Там само / р. 212 Festugière.
522
Епікур, лист Піфоклу, 86—87; Лист Геродоту, 78—80. Див. пояснення Ж.-Ф. Балоде: Balaudé J.-F. Epicure, Lettres, maximes, sentences… — P. 102, 107.
523
Лукрецій, Про природу речей, V, 526—533 / Пер. А. Содомори.
524
Mittelstrass J. Die Rettung der Phänomene… — S. 16.
525
Пліній Старший, Природна історія, II, 77.
526
Див. з цього приводу дуже важливий текст Симплікія: Коментар на Фізику / Bd. І, S. 292 Diels, англійський переклад якого можна знайти в: Simplicius. On Aristotle Physics, II, 2 / Tr. B. Fleet. — London, 1997. — P. 47.