Витязь у тигровій шкурі
- Автор: Руставели Шота
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: К.: Дніпро, 1983
- Переводчик: Бажан Микола
- Жанр: Древневосточная литература
Электронная книга - «Витязь у тигровій шкурі». Краткое содержание книги:
І сказав: «Цих справ уникнуть - був би злочин нестерпучий».
Ще на світі не родився інший муж, такий могучий!
Він Фатьмі сказав: «Людину дай, щоб знала вірний шлях,
Як пройти мені до нього, не блукаючи в полях,-
Не вважаю я, що рівен красень той мені в ділах.
Скоро знатимеш, що вдію,- прожени від себе жах».
Із рабів комусь звелівши провести його туди,
Жінка скрикнула: «Щоб згасли в серці полум'я й сліди,
То, забивши ту людину, зовсім визволи з біди:
Перстень мій на пальці в нього,- з ним до мене ти прийди».
Автанділ, минувши місто, став на березі морському,-
З брил червоних і зелених там звелися мури дому;
Унизу - палати сяйні, а вгорі на домі тому
Йшли тераси ряд за рядом в ладі гарному й стрункому.
Раб, привівши Автанділа, показав на ці хороми,
Мовив: «Тут перебуває той, шукаємо кого ми.
Нагорі терасу бачиш, де стримлять колон огроми?
На терасі тій він завше спочиває від утоми».
Два воротарі при вході вартували. Не вдалося
Обминути їх тихенько,- шум порушив безголосся;
Витязь на рабів накинувсь, борюкання почалося,-
Він ударив їх лобами, помішав мозки й волосся.
ТУТ - УБИВСТВО АВТАНДІЛОМ ЧАШНАГІРА ТА ЙОГО ДВОХ ВАРТОВИХ
Спав господар, не збудившись. Автанділ в палац ввійшов,
Міцнотілий, стрункостанний, руки вимастивши в кров.
Він не дав йому підвестись, враз нечутно поборов;
Поваливши на підлогу, ніж схопив і заколов.
Сонце - він прихильним людям, ворогам - він звір і жах.
З перснем палець одрубавши, набік мертвого відтяг
І з вікна у море вкинув, щоб валявся на пісках,-
Там знайшов собі могилу той понівечений прах.
Не стривожило нікого вбивство, вчинене у тиші.
Я дивуюсь, що троянди дух солодкий гнівом дише,
Що він зміг ту кров украсти, вдіять вчинки найлютіші!
Як ввійшов він, так і вийшов з цього дому на узвишші.
Лев сказав, коли, мов сяйво, до Фатьми у дім вступив:
«Сонце більше не побачить той юнак,- його я вбив.
Раб твій може присягтися - бачив він, що там зробив:
Відрубав із перснем палець, ніж свій кров'ю окропив.
Розкажи ж, від чого в тебе ті плачі несамовиті?
Чим загрожував нам красень? Хочу знать цієї ж миті».
І Фатьма, до ніг схилившись, так промовила: «На світі
Ти єдиний міг зцілити рани серця, кров'ю вмиті.
Я, й Усен, і наші діти - живемо життям новим.
Як хвалу достойну скласти, леве, подвигам твоїм?
Кров його проливши, радість повертаєш нам у дім!
Розкажу я все докладно,- ти послухай, що повім».
ФАТЬМА ОПОВІДАЄ АВТАНДІЛУ ПРО ПРИГОДИ НЕСТАН-ДАРЕДЖАН
«В день Навроза в нашім місті, за звичаєм, як то й слід,
І купецтво не торгує, і ніхто не йде в похід;
Гарні одяги й прикраси одягає весь нарід.
І впоряджується пишний при царськім дворі обід.
Ми, купці, в цей день приносим нашому царю дари,
Цар оддячує нас гідно тої слушної пори:
Десять день кімвали й арфи співом сповнюють двори,
На арені - кінські гони, гра в м'яча і гомін гри.
Тут Усен, мій муж, є здавна всім купцям за верховоду,
Я ж правую над жінками, із значного бувши роду.
Несемо, багаті й бідні, ми цариці на догоду
Подарунки, знак пошани від тубільного народу.
Ось надходить день Навроза. Ми прийшли в царські світлиці,
Принесли дари й дістали подарунки від цариці.
Там побувши, повернулись, всі веселі, милолиці,-
Жартували, розважались і заміжні, і дівиці.
В сад свій вийшла я надвечір. На уквітчаному галі
Із жінками сіла вкупі, щоб гуляти без печалі,
Привела співців - їх голос розбудив вечірні далі,
Грала, коси розплітала, розвивала я вуалі.
Прикрашали сад альтанки, так збудовані на схилі,
Щоб було з їх вікон видно наоколо моря хвилі.
Там і я, і все жіноцтво, молоді жінки й похилі,
Зібрались на дружню учту, на розваги, жарти милі.
Мов сестра, жінок купецьких частувала я приємно,