Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Принагідно зауважимо, що в день арешту П. Болбочана відбулася подія, яка, на нашу думку, могла прискорити прийняття Головним отаманом рішення про його невиправдано суворе покарання. Саме 9 червня 1919 р., коли було видано наказ про арешт Болбочана, Є. Петрушевич був проголошений диктатором 30 УНР. Начальним вождем Української галицької армії став талановитий український військовий О. Греків 291. І диктатор Є. Петрушевич, і генерал О. Греків сприймались як можливі політичні конкуренти С. Петлюри та ймовірна загроза існуючому уряду УНР. У донесеннях агентів Політичного департаменту МВС УНР імена Є. Петрушевича та О. Грекова часто згадувалися в одному контексті подій, пов’язаних із П. Болбочаном. І. Мазепа у своїй праці «Україна в огні та бурі революції» писав про нібито існуючі наміри правих: «…за допомогою Болбочана усунути соціалістичний уряд і Петлюру та проголосити диктатуру Петрушевича і генерала Грекова». Він звертає увагу, що «виступ Болбочана», проголошення Є. Петрушевича «диктатором Галичини» та призначення О. Грекова командувачем Галицької армії сталися в один день. «Отже уряд мав підстави виводити, що дійсно якийсь подібний план в правих колах існує», — наголошує І. Мазепа 292.
9 червня 1919 р. напередодні арешту П. Болбочана головний державний інспектор у військах Армії УНР В. Кедровський та його заступник І. Романченко, у підпорядкуванні яких були всі державні інспектори, зустрілися з полковниками Запорізької групи — авторами звернення до М. Гавришка — стосовно призначення П. Болбочана командувачем групи замість В. Сальського.
Перебіг зустрічі В. Кедровського з полковниками був запротокольований, і згодом цей документ потрапив до судової справи П. Болбочана. Зміст протоколу дає можливість зрозуміти, що головний державний інспектор намагався не лише переконати полковників у помилковості прийнятого ними рішення, але й залякати їх можливими репресіями з боку вищої військової влади у разі їхньої непокори. Ним, зокрема, був оголошений уже цитований вище наказ Головного отамана ч. 479 від 9 червня 1919 р., яким П. Болбочан та М. Гавришко оголошувалися поза законом за спробу «самовільного захоплення влади» і в якому козаки та старшини Запорізької групи попереджалися, що у випадку виконання наказів П. Болбочана вони будуть визнані «зрадниками України» (Док. № 20).
Судячи з протоколу зустрічі В. Кедровського й полковників, дії останніх були продиктовані щирим бажання бачити на чолі свого військового з’єднання улюбленого командира, який понад рік пліч-о-пліч з ними воював за незалежність України і якому вони завдячували не лише блискучими перемогами над ворогом, але подекуди і власним життям. Державного інспектора повідомили, що бажання мати П. Болбочана на чолі групи висловила переважна більшість козаків усіх полків. Вони навіть запропонували провести опитування козаків «уставним способом», щоб військова влада змогла дізнатися про «настрій і бажання козаків і старшин» відносно призначення П. Болбочана. Але, як видно з протоколу, полковники погодились не робити опитування, яке могло внести розлад між вояками.
Полковник П. Дяченко, висловлюючи загальну думку запорожців, які були на зустрічі з В. Кедровським, зазначив, що силою вони не будуть добиватися призначення П. Болбочана їхнім командиром (Док. № 21). Показовим, на наш погляд, є той факт, що полковники жодного разу не висловили недовіру до дій свого колишнього командира і з сумнівом поставилися до розповіді І. Романченка — заступника В. Кедровського — про нібито відмову П. Болбочана підкоритися їхнім наказам, що кваліфікувалось як протиправна акція. У зв’язку з цим Зельницький заявив, що це не переконує його у тому, «що Болбочан збирався робити переворот». Він також вважав, що «необхідно було усунути в корпусі того безладдя, яке сталося за останні часи» і саме це, на думку полковників, як ніхто інший міг зробити П. Болбочан, який, на відміну від багатьох, був «аполітичним» (Док. № 21).