Легенда про безголового

— Iсторiя така. Було в Лiзи велике кохання. Хто вiн — поняття не маю, вона вперто не казала. Але точно не студентська любов. Вiрнiше, вона десь на четвертому курсi вчилася, а вiн уже нi. Роман був бурхливий, згадувала — дуже красивий, i закiнчився весiллям. Дiти не вiдразу пiшли, десь через два роки. I тут — сюрприз: iз пологового будинку Лiза виходити не хотiла. Скандал, у палатi зачинилася, дверi лiжками пiдперла, iстерика — не вийду, мовляв, i все тут. Молодий батько нiчого не розумiє, тiльки вiн такий один був. Увесь персонал знав, усi породiллi — негреня в Лiзочки вилiзло.

— Яке негреня? — я мало не похлинулася кавою.

— Маленьке. Чорненьке, — спокiйно мовила Катя. — До Кам'янця iноземнi студенти за обмiном приїздили, з Києва, так само iсторики. Там двоє негрiв затесалося. Чоловiк нiчого не знав, саме у своїх справах у Чернiвцi на кiлька днiв поїхав. Лiза казала потiм — сама не знає, що тодi на неї найшло. Мабуть, звичайна цiкавiсть, та й випили вони… Думала, обiйдеться, та й було всього разок. Нiчого, каже, особливого в тих неграх нема, її чоловiк навiть краще, та й любила вона його, а не чорного зайду. Тiльки про обережнiсть забула, розслабилася — i маєш.

— Чим скiнчилося?

— Дитину лишила в пологовому. Вiд пояснень чоловiковi не ухилилася. Той психонув, будь-хто на його мiсцi психонув би. Розлучилися швидко, Лiза навiть дiвоче прiзвище собi на його вимогу повернула. А воно в неї ще не дуже оковирне — Чмаренко. Пiсля того в Лiзки все розладилося, закинула свою iсторiю, перебралася сюди, в Хмельницький, влаштувалася на базар. А рокiв через пару її на роботу Вiтя Потурай найняв, реалiзатором. Вiн тут свiй бiзнес починав. На барахлi розкрутився, потiм почав харчами торгувати. Ось Лiзка за нього i вчепилася — зовсiм дiвцi хрiново велося, я вам скажу. Я тут теж доклала грiшним дiлом, усе пiд'южувала її.

— Самi — нi?

— У неї шансiв бiльше. Я ж себе реально оцiнюю, а вона в нас красуня. Ну, i ситуацiя критична складалася: в тi часи знаєте, як бандити кругом одне одного стрiляли?

— Знаю. Я тодi трошки в мiлiцiї працювала, — вирвалося в мене, i я тут же прокляла себе за нестриманiсть — зараз ця бита в бувальцях тiтка стрепенеться, назве мене ментовкою чи лягавою сучкою i вижене, та нiчого, пронесло. Видно, за роки на базарi Катя Мегера всякого набачилася i точно не боялася нiчого й нiкого.

— Усi ми десь колись працювали. Я он у дитячому садочку при консервному заводi, поки завод не закрили. Ну, словом, один iз таких бандитiв на Лiзку серйозно почав поглядати. Вона вiдбивалася, як могла. А Потурай, крiм усього, на перших порах грошi заряджав у високi кабiнети, в тому числi — ментiвськi. Допомiг — бандюка того за щось загребли, мабуть, за рекет, i, здається, посадили потiм. Ментовi, котрий цю справу з подачi Потурая розкручував, позачергову зiрочку на погони. Ну, а Лiза за рятувальника замiж вийшла. Така ось мелодрама. Потiм iнша почалася — старе кохання повернулося.