Легенда про безголового

Ми перезирнулися.

— Ти теж склав заповiт? — поцiкавилася Тамара.

— Не плутай, жiнко, яйця з легенями. Нерухомiсть записана як власнiсть особисто Потурая. Це у нас iз тобою все нажите в шлюбi — спiльне, i телевiзор при розлученнi доведеться рiзати пилкою, — Тома жартома штурхонула чоловiка кулаком у бiк. — А в подружжя Потурай — шлюбний контракт. Для наших країв це взагалi дивина, але Потурай — дядько просунутий. До того ж, менi здається, вiн щось знав, раз так прив'язав до себе жiнку.

— Рiзниця у вiцi в них велика? — запитала я.

— Одинадцять рокiв. Йому було пiд п'ятдесят. Серце, правда, гуляло, як у бiльшостi наших бiзнесменiв, але нiчого смертельного. За контрактом, поки вiн живий i здоровий, Лiза не матиме нiчого.

— А вона щось мала до шлюбу? Маю на увазi — свого? Квартира там, машина…

— Цього ми не знаємо, — розвiв руками Олег. — Вона ж не тутешня. Трималася скромно, нiчим особливим не вiдзначалася.

— Тим не менше, чоловiк обклав її заборонами i обмежив у певних правах та претензiях.

— Задумай вона з ним розлучитися офiцiйно — не матиме нiчого. Хiба залишиться працювати на фiрмi на правах найманого працiвника. Iз зарплатою, — уточнив Олег. — Думайте, що хочете, а iнших видимих зацiкавлених у наглiй смертi Потурая поки що нема.

— Стасе, оце саме твоє, ну, iз зашморгом, жiнка може сама проробити?

Тепер три пари очей вичiкувально дивилися на Жихаря.

— Жiнки все можуть.

— А серйозно?

— Серйозно. Там нiчого особливо важкого i складного нема. При бажаннi все можна. Мене iнше цiкавить — машину вона водить?

— Водить, — кивнув Олег. — За довiренiстю. Сам її за кермом кiлька разiв бачив.

— Тепер так: невже вона якимось хрiном скентувалась iз музейним сторожем i використала його, як зброю? Хтось у це вiрить?

— Ми про Лiзу нiчого не знаємо, — нагадала присутнiм Тамара. — Раптом у минулому вона ще й не таке вигадючувала? Знаючи, ким вона була до того, як стала дружиною Потурая, i чому чоловiк так обережно поставився до своєї дружини, можна робити рiзнi потрiбнi нам припущення. Хоча, — вона кашлянула, — менi слабо вiриться в iснування такої змови мiж грамотною жiнкою i божевiльним брудним психопатом. Тим бiльше, що Лiза повинна в такому разi знати, хто вбиває людей. Невже вона сама вистежила i вирахувала його?

— Тодi в неї повинен iснувати таємний коханець…

— О, поїхали! — Стас знову пiдскочив iз табуретки. — Давайте ще кiлькох персонажiв сюди введемо! Знову вселенська змова виходить, i ось в це я сам нiколи не повiрю! Тiтка пiдозрiла, слiв нема. Прокачати б її…