Легенда про безголового

— А… чому ви вирiшили раптом ось так повернути?

— Звiдки, кажете, ви? Якась там страхова компанiя? Хочете довести, що Лiза чоловiка вбила, аби страховку отримати? Дуже смiшно, — її очi не смiялися. — У нас через таке не вбивають. Тим бiльше — голови не рубають. Голову вiдрубати — вмiти треба. Вона Вiтьку не любила, тiльки не любити не означає — ненавидiти. Лiза не вмiє рубати голови, можете менi повiрити. Вибачте, в мене ще робота сьогоднi.

Я не знала, кому i в що я готова вiрити зараз. У головi крутилося надто багато всього.

Щоб там менi не здавалося, але з усiма справами впоралася до половини четвертої. А так, нiби за розмовами цiлий день пролетiв.

Утiшена власною оперативнiстю, вирiшила обiйтися поки що без таксi, розпитала, як простiше дiстатися до центру, а там уже через двадцять хвилин зайшла в першу-лiпшу пристойну кафешку. Менi хотiлося швидше запити напiй, наполегливо влитий у мене подругою Лiзи, нормальною якiсно звареною кавою. Така в меню була, i заодно я вирiшила, що зголоднiла. Тому, замовивши одне «еспресо» просто зараз, одне — потiм, а мiж кавами — м'ясо по-французькому з овочевим салатом, вирiшила зiбратися з думками i розставити їх по поличках.

Пiдбити бабки, як казав чекiст у одному з радянських телевiзiйних фiльмiв.

Але спочатку — один дзвiнок.

Я думала, що зайнятим буде Стас, а бiльш-менш вiльною — Тамара. Вийшло навпаки: Тома вимкнула телефон, зате Жихар вiдгукнувся пiсля першого ж дзвiнка.

— Ну, як розкопки? Удалося щось накопати? Скелетiв трошки чи бивнi мамонта?

— У тебе на диво гарний настрiй, Стасику.

— Хiба це погано? У вiльної людини завжди гарний настрiй.

— Добре, немає часу. Треба напружитися i знайти людину, яка одружилася рокiв шiстнадцять-сiмнадцять тому.

— А точнiше?

— Нема точнiше. Зате є установочнi данi: наречену завали Єлизавета Чмаренко, шлюб брала, швидше за все, у Кам'янцi, вчилася в той час або на четвертому, або на п'ятому курсi тамтешнього педiнституту.

— Оп-па! Це наша фiгурантка?

— Так точно. Знаєш, нашi жарти про таємного коханця — не зовсiм жарти. Вiрнiше, зовсiм не жарти.

— Навiть так?

— Слухай, Жихарю, постався до цього серйозно, — мене непокоїв його дещо грайливий тон, i заворушилося: вiн, мабуть, випив — причин навалом. — Через твої контакти в Кам'янцi таку iнформацiю реально пробити?

— Ага. Правда, тiтко, ти наче вiд щастя на годинник не дивишся — офiцiйному робочому дню скоро гаплик. Так що сьогоднi не обiцяю.