Легенда про безголового
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-15-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда про безголового». Краткое содержание книги:
Це означає лише одне: потенцiйних носiїв потрiбної менi iнформацiї серед присутнiх я не знайду.
Коли четверо копачiв, один iз яких машинально поплював на руки i потер долонi, пiдхопили труну за мотузки i почали пiд недружне жiноче голосiння опускати її в могилу, я трошки пiдкоригувала свої висновки: в цей момент вiд натовпу вiдокремилася жiнка, яка до того часу стояла, як я встигла помiтити, в останнiх рядах, швиденько перехрестилася, повернулася i неквапом рушила до виходу. За спиною в неї люди по черзi почали кидати ритуальнi грудки та жменi землi на кришку труни, до загальної печалi додався дрiбний дощик, жiнка на ходу пiдняла комiр плаща.
Лавiруючи мiж цвинтарних огорож, я пiшла за нею. Наздогнати вдалося лише бiля виходу. Там жiнка зупинилася бiля зграйки жебракiв, витягнула гаманця, роздала їм копiйки. Я зробила те саме, тицьнувши в руку неголеного дядька дрiбну купюру, i легенько торкнулася пучками пальцiв лiктя незнайомки. Вона повернулася, ще стискаючи в руцi монетку i маючи явний намiр вiддати її настирливому злидаревi, котрий аж хапає за руку, та, побачивши мене, схилила голову на бiк, пославши мовчазний запитальний погляд.
— Вибачте, я… Тобто… Вибачте ще раз, ми могли б поговорити?
— Зi мною? — перепитала жiнка. — Я вас не знаю.
Зблизька вона виявилася людиною приблизно мого вiку, може трохи старшою, та не набагато. На обличчi — мiнiмум косметики, це кидається в очi так само, як i її надмiрнiсть. Волосся коротко стрижене, але вона явно належала до того типу жiнок, кому «хлопчачi» зачiски пасують.
— Я вас теж не знаю. Давайте вiдiйдемо звiдси, тут не дуже зручно розмовляти.
Ми вiдiйшли далi, жiнка витягла з сумочки пачку тоненьких бiлих цигарок, закурила, сховала пачку назад i, так само не розмiнюючись на зайвi слова, запитально глянула на мене. У свою чергу я мовчки витягнула своє посвiдчення i розгорнула перед нею.
— Адвокат? — її брови стрибнули вгору. — Чий ви адвокат, та ще з самого Києва?
— Нiчий поки що. Я тут у приватних справах…
— На кладовищi навiть офiцiйнi особи бувають у приватних справах. Смерть, похорон — взагалi приватна справа.
— Правильно. Але така смерть, яка забрала того добродiя, — я кивнула в бiк цвинтаря, — називається вбивством. I жодне вбивство нiде й нiколи чиєюсь приватною справою не було.
— Я зрозумiла. Ви розслiдуєте вбивство. Тiльки хiба ви не спiзнилися? Я чула, народ шепотiвся — вбивцю знайшли. Якийсь манiяк, у якого ґрунтовно протiк дах. Чи це неправда?
— Не знаю, — щиро зiзналася я, а далi почала натхненно брехати: — Насправдi вбивство як таке мене не цiкавить, я спецiалiзуюся на цивiльних справах. Це я так, для розмови про вбивство заговорила. У мене iнша мета. Розумiєте, я представляю страхову компанiю. Так би мовити, в неофiцiйний спосiб…
— Вас хтось найняв, аби ви щось дiзналися, правда? — жiнка посмiхнулася i кинула недопалок собi пiд ноги. — Прямо як у кiно, чесне слово.
— Кiно не кiно, але ви приблизно вгадали, — я милостиво дозволила їй продемонструвати власну прозорливiсть. — Подробицi, з вашого дозволу, опущу, бо такi правила нашої корпоративної етики. Але менi здалося, що ви можете якимось чином допомогти.
— Яким саме? На когось настукати?
— Для чого прямо аж так? Слухайте, як вас звати?
— Нiна, — вона не розверталася i не йшла геть, дивилася на мене зацiкавлено i заiнтриговано, з чого напрошувався висновок — вона поки що готова мене слухати.
— Мене Лариса. Нiно, ми стоятимемо прямо тут чи, може, пiдемо кудись, присядемо…
— А раптом я не та людина, котра може вам допомогти? Ви скажiть, у чому проблема, потiм визначимося.
— Добре. Поки що я навiть не знаю, чи є насправдi проблема. Менi треба неофiцiйно зiбрати якомога бiльше вiдомостей про Лiзу, дружину… тобто, вдову… Словом, пiсля його смертi їй належиться певна страхова сума. Оборудку укладали мої хорошi знайомi, тому й попросили, аби не свiтитися самим…
— Ясно, — махнула рукою Нiна. — Ви не за адресою, панi адвокат. Чому ви взагалi вирiшили, що я зможу тут бути корисною?
— Ви не лишилися на цвинтарi. Дочекалися початку церемонiї прощання i пiшли собi. З цього я роблю кiлька висновкiв. Наприклад, ви — випадкова людина, вам просто цiкаво, кого i як ховають. Подiбнi люди трапляються, тiльки, здається менi, в нашому випадку це — абсурд.