Таємниця Жовтої кімнати
- Автор: Леру Гастон
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: Журнал "Всесвіт", 1996, № 4-7
- Переводчик: Катерина Квітницька-Рижова
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця Жовтої кімнати». Краткое содержание книги:
Він пішов, бідолашний чолов’яга, який сам не знав, що верзе. Дарзак і гадки не мав: поки я мовчки слухав, аж вирячуючись од пильності, його таємниця на три чверті стала мені відомою, він справді перебував у цілковитому замішанні, якщо прийшов до мене в таку хвилину, якщо кидав Матильду, переконаний у тому, що злочинець неодмінно з’явиться цієї ночі…
Він пішов, а я почав міркувати. Думав про те, що маю бути хитрішим за самого себе й зробити так, аби злодій сном-духом не запідозрив, що на нього чекають. Не дати йому туди ввійти — це само собою зрозуміло, але дозволити наблизитися на відстань, достатню для того, щоб — живого чи мертвого — впізнати! Бо ж із цим треба було кінчати, — звільнити Матильду Станжерсон від убивці-невидимки!
Рультабій поклав люльку на стіл, вихилив чарку й знову звернувся до мене:
— Авжеж, любий друже, мені конче потрібно пильно зазирнути йому в обличчя, аби переконатися, що воно вписується в коло, яке я накреслив, у коло, підказане мені здоровим глуздом.
У цю мить з’явилася господиня, несучи традиційну яєчню на салі. Рультабій трохи пожартував з пані Матьє, вона відповіла з чарівною веселістю.
— Подивіться, — прошепотів він мені, — тепер, коли татусь Матьє прикутий до ліжка своїм ревматизмом, вона здається набагато веселішою!
Але ні пустощі Рультабія, ні посмішка хазяйки зовсім мене не обходили: усі мої думки снувалися навколо останніх слів мого друга та дивного вчинку Робера Дарзака.
Рультабій доїв свою яєчню й повів оповідь далі:
— Коли о першій годині дня надіслав вам телеграму, я покладався на слово Робера Дарзака: «Убивця, можливо, прийде сьогодні вночі». Тепер же хочу вам сповістити, що він неодмінно прийде. Так, я чекаю на нього.
— А що дає вам таку певність? Можливо, те, що…
— Замовкніть, — урвав мене мій друг, посміхаючись. — Зараз ви бовкнете дурницю. Так, я певен, що вбивця неодмінно з’явиться, і дізнався я про це рівно о пів на одинадцяту ранку, тобто це переконання виникло в мене ще до вашого приїзду й до того, як ми з вами побачили Артура Рейса.
— Справді? Але чому саме о пів на одинадцяту ранку?
— Бо саме тоді я помітив, що Матильда Станжерсон докладає стільки ж зусиль, щоб надати злочинцеві можливість потрапити до її кімнати, скільки їх доклав Робер Дарзак, аби той туди не ввійшов.
— Боже милий! — скрикнув я. — Хіба таке можливе?! — І вже трохи тихіше додав: — Хіба не ви самі сказали, що Матильда Станжерсон обожнює Робера Дарзака?!
— Я так сказав, бо це свята правда!
— Тоді чи не здається вам дивним, що…
— У цій історії куди не глянь, усюди дива… Повірте мені, друже: все, що вам траплялося найдавнішого, бліде поряд із тією дивиною, яка на вас чекає!..
— Доводиться погодитись, — додав я, — що панна Станжерсон та її кривдник підтримують постійний зв’язок, бодай листуванням.
— Погоджуйтесь, любий друже, погоджуйтесь! Ви нічим не ризикуєте!.. Адже я вам розповів про лист, що лежав на письмовому столі Матильди Станжерсон, про лист, котрого лишив убивця тієї ночі, коли відбувалися події в загадковій галереї, про лист, який зник у кишені Матильди Станжерсон… Хто знає, може, в тому листі злочинець вимагав од жінки йому побачення, може, він одразу ж після від’їзду Робера Дарзака сповістив їй про те, що побачення відбудеться найближчої ночі. — Й мій друг мовчки посміхнувся.
Випадали хвилини, коли я запитував себе: чи не глузує він з мене?
У цей момент розчахнулися двері трактиру. Рультабій так рвучко підвівся, немов його вдарило електричним струмом.
— Артур Ренс! — вихопилося в нього.
І справді, на порозі стояв Артур Ренс, вітаючи нас із звичною незворушністю.
РОЗДІЛ XX
Дивний учинок панни Станжерсон