Нічний черговий
- Автор: Шоу Ирвин
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Леся Валентиновна Маланчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нічний черговий». Краткое содержание книги:
Він був нічним портье. Маленькою людинкою, яка не сподівався на зміни до кращого. Але таємна загибель одного з постояльців готелю відкрила для нього двері в інше життя, яскраве, шикарне, деколи авантюрне та небезпечне, але завжди стрімке та захоплююче.
— Прошу пробачення,— не дослухала вона мене.— Це дуже люб'язно з вашого боку. Але я не маю часу. На вулиці мене чекає машина.— Вона підвелася, взяла пальто і сумку. Я вирішив бути галантним і теж піднявся.— Вона пильно подивилась мені прямо в очі. За мить рішення було ухвалене.— Вечеря скінчиться дуже скоро,— додала вона.— Бідолашні тітоньки й бабусі рано йдуть спатки. Ми зможемо трошки випити разом на ніч, якщо хочете.
— Я буду дуже радий.
— Об одинадцятій годиться? Тут, у барі.
— Я буду тут...
Вона вислизнула з бару, але в повітрі ще деякий час бриніли хвилі чуттєвості, подібно до того, як у соборі бринять після закінчення гри останні звуки органа.
Ніч я провів у її номері. Все сталося дуже просто.
— Я приїхала до Флоренції грішити,— зізналася вона, роздягаючись,— і буду грішити.— Якщо я не помиляюся, вона спитала моє ім'я десь аж о пів на третю ранку.
Незважаючи на владні манери, вона була ніжною і чарівною коханкою, невибагливою, вдячною, позбавленою й тіні жіночої агресивності.
— В Америці великий нерозтрачений запас сексуального таланту,— сказала вона під якусь мить.— Новий світ іде на поміч підупалому Старому. Це чудово, чи не так?
Я був щасливий, відчувши, що всі оті мої страхи, викликані жахливою місіс Слоун, були необгрунтовані. Певна річ, я не міг сказати леді Еббот, що мою насолоду подесятеряють настирливі обертони помсти.
Вона була нецікава як людина. Розмовляли ми мало. Вона не питала, чим я займаюся, що роблю у Флоренції, куди маю намір поїхати.
Перш ніж піти з її кімнати (вона наполягала, щоб це сталося до того, як прокинеться обслуга готелю), я запитав, чи не пообідає вона разом зі мною.
— Якщо мені не подзвонять,— відказала вона.— Побажайте дамі на добраніч.
Я нахилився і поцілував великі прекрасні уста. Повіки її були склеплені, і мені здалося, що вона заснула ще до того, як я причинив двері.
Прямуючи через пишні зали готелю до свого номера, я відчув приплив оптимізму. Слідом за Цюріхом і Санкт-Моріц, і Давос, і Мілан, і Венеція не подарували мені ні крихти радості, ні тіні розради. До цієї ночі. І тепер переді мною не було нічого певного, але принаймні з'явилася надія.
Чарівний день. День святого Валентина.
Стомлений безсонною ніччю і недавнім напруженням, я впав у ліжко і проспав майже до полудня.
Прокинувшись, я полежав деякий час нерухомо, дивлячись у стелю і стиха посміхаючись. Потім узяв телефон і подзвонив леді Еббот. Спочатку була довга пауза, потім почувся голос чергового на поверсі:
— Леді Еббот виїхала з готелю о десятій годині ранку. Ні, вона нічого не просила передати.
Дізнатись знову адресу леді Еббот коштувало мені десяти тисяч лір і невеличкої брехні. Леді Еббот просила, щоб їй пересилали пошту, але нікому не казали її нової адреси. Поклавши перед одним з помічників чергового на поверсі банкноту в десять тисяч лір, я довірливо розповів йому, що дама забула в моїй кімнаті дуже коштовну прикрасу, яку я можу передати тільки з рук у руки.
— Bene, signore[8],— сказав він.— Вона в готелі «Пляс Атене» в Парижі. Поясніть, будь ласка, леді Еббот надзвичайні обставини, через які я сповістив вам адресу.
— Неодмінно,— пообіцяв я йому.
У готель «Пляс Атене» я влаштувався наступного дня опівдні. Ще не встигши спитати ціну номера, я побачив у холі леді Еббот. Її вів під руку шпакуватий чоловік з пишними англійськими вусами, в темних окулярах. Обоє сміялись. Я бачився з цим чоловіком раніше. Це був Майлз Фабіан, гравець у бридж з готелю «Палас» у Санкт-Моріці.
Не глянувши в мій бік, вони вийшли через парадні двері на осоння авеню Монтень, яке коштувало шалених грошей. Двоє коханців у місті кохання, вони, очевидно, збиралися поснідати десь у вишуканому ресторані, забувши про весь світ, забувши й про мене, дарма що я стояв за кілька футів від них, ховаючи в сумці стилет, а на серці план убивства.
12
Наступного ранку я був у холі о пів на дев'яту. Вона спустилася через дві години і вийшла на вулицю. У Флоренції я не бачив її при сонячному світлі. Вона була ще прекрасніша, ніж я думав. Лілі Еббот була створена для того, щоб вселити в американця мрію провести з нею гріховний уїкенд у Парижі.
Переконавшись, що вона мене не помітила, я піднявся до себе в номер. У мене не було жодної можливості з'ясувати, скільки часу її не буде в готелі. Тому я діяв швидко. Спакувавши злощасну валізу, я подзвонив черговому на поверсі й попросив допомогти мені занести її в кімнату містера Фабіана.
8
Гаразд, синьйоре (італ.).