Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
Віталій повернув голову і знову подивився на Ніну. Дівчина розплющила очі й сонно посміхнулася йому.
— Котра година, любий? — запитала вона.
— Пів на сьому.
— Можемо не вставати до дев’ятої, — прошепотіла дівчина, торкнувшись губами його шиї. — Поспи ще. Мені ніколи не було так добре.
Гаранджа, як і раніше, лежав, не рухаючись, продовжуючи міцно обіймати її. За кілька хвилин почув рівний, легкий дівочий подих — вона знову заснула. «Мені ніколи не було так добре», — Віталій повторив її слова і раптом відчув зовсім нові почуття — докори сумління. Несподівано йому стало шкода втягувати Ніну в свої справи. І він пригорнув її до себе ще міцніше.
Гаранджа знову замислився про те, що відбувається зараз у ментівці. За ним, ясна річ, уже полюють. Якщо припуститися ще хоч однієї маленької помилки, його відразу спіймають. А тоді суд і довгі роки за ґратами. Від цієї думки Віталія кинуло в жар.
Він більше не міг залишатися в ліжку. Тихесенько витяг свою руку з-під плеча Ніни й підвівся. Підійшов до вікна, трохи розсунув фіранки і подивився, що відбувається на вулиці. Сонце гріло вже доволі сильно. Нечисленні перехожі поспішали на роботу. Магазини були ще зачинені. Якийсь старий штовхав візок з цілою горою складених картонних коробок. Гаранджа подивився в бік будинку, де була квартира пані Назарук. Там, біля підворіття, тупцював мент. А трохи далі, біля дороги, стояла машина з радіоантеною, що, як Божий перст, була спрямована в блакитне небо.
Від одного вигляду правоохоронця і міліцейської машини у Віталія зник сон. Він продовжував стояти нерухомо, не зводячи очей з вулиці. І машина, і мент були для нього символом власної загибелі.
— Віталію! Що трапилося з твоєю рукою?
Він обернувся, Ніна скинула з себе ковдру і, неприкрита, лежала на простирадлі. Юнка виглядала так привабливо, що в Гаранджі швидше зануртувала кров.
— Моя рука? А що таке? Все нормально.
Він підійшов до неї.
— А ось, подивися, — Ніна вказала на три глибокі подряпини, ті самі, які залишила Жанна Задорожна.
— А, це! — протяг Віталій. — Нічого особливого. Я просто подряпався об цвях.
— Тобі боляче?
Гаранджі було приємно, що Ніна так про нього піклується.
— Ні, уже все гаразд.
Віталій нахилився і поцілував її, а юнка зітхнула, обійняла його, притягла до себе.
— Любий, милий мій Віталію.
Жодна людина ще не розмовляла з ним так щиро, як вона зараз. І він відчув, що розчулився. «Що ж, — подумав Віталій, — принаймні один плюс у всій цій пригоді є — я став по-новому відчувати буденні речі».
Годинник показував восьму ранку, коли Гаранджа знову прокинувся, Ніни поруч не було, і це його збентежило. Де вона? Невже за ним прийшли менти? У паніці Віталій підхопився і кинувся до свого одягу.
І цієї миті з’явилася зі сніданком Ніна. Вона посміхалася, але посмішка миттю зійшла з дівочого обличчя, коли та побачила його бліде, збентежене обличчя.
— Що трапилося, Віталію?
Він опанував себе.
— Знаєш, я прокинувся, бачу, тебе немає… Чому ти пішла? — Гаранджа натягнув штани. — Сніданок? Це просто чудово. Я голодний, наче звір. Це господиня нам прислала?
Вона подивилася на нього зі здивуванням, кивнула, потім поставила тацю на стіл. Грінки, масло, сир і кава — чи може бути щось смачніше? Вони сіли поруч на ліжку й почали снідати.
Раптом Ніна спитала:
— Віталію, а чим ти взагалі займаєшся в житті? Ти нічого про себе не розповідав, окрім того, що твоя робота якось пов’язана з кіно.
— Я відповідаю за зв’язки з пресою, — відповів Гаранджа. — Нічого особливого.
— А сьогодні вранці тобі не треба на роботу?
— Ні, я вже тут усе закінчив. Тепер можу відпочити. А потім доведеться їхати до Венеції.
— Ти повернешся, Віталію? — запитала юнка, доливаючи у його чашку ще кави.
— Не знаю. А хочеш поїхати до Венеції зі мною?
Ніна подивилася на нього, широко розплющивши свої прекрасні блакитні очі.