Вакансія на вбивцю
- Автор: Паняєва Наталя
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-54-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Вакансія на вбивцю». Краткое содержание книги:
Під час проведення кінофестивалю «Молодість» знаходять задушеною юну симпатичну акторку. Здавалося б, безглузда смерть! Відсутність мотиву робить розкриття вбивства проблематичним, та коли до розслідування долучається відомий журналіст Авенір Дейкало, у зловмисника зникають шанси уникнути викриття. От тільки чи є душогубцем той, на кого так промовисто вказують докази?
Відповідь знайти непросто, бо один кримінал тягне за собою інший — не менш страшний. Розгадати ребус можете спробувати і ви, прочитавши новий роман авторки детективних романів киянки Наталі Паняєвої, а ми гарантуємо карколомну інтригу, динамічний сюжет і вкрай несподівану розв’язку!
— Віталію, нам, напевно, не варто цього робити.
— Ти кажеш так, бо всі так кажуть. А насправді ти так не думаєш.
Вона кивнула:
— Маєш рацію. Я зовсім так не думаю.
Ніна опустила руки і дозволила обійняти себе. Дівчина пригорнулася до нього, серце її швидко-швидко забилося. Гаранджа подумав, що потрапив у надзвичайно приємну ситуацію. «Чому я був досі таким дурнем? Може, молоденькі дівчатка якраз для мене? А я завжди захоплювався старшими жінками — з них є що взяти. Але, виявляється, дівчиська — це теж приємно. Впевнений, вона буде мені віддана не менше, ніж Маргарита».
Він легенько торкнувся її губ губами, але дівчина несподівано відповіла на поцілунок так жагуче, що в нього скипіла кров. Вони стояли, міцно обійнявшись. Пальці Ніни лагідно пестили його шию, перебирали волосся. Потім раптом вона різко відсунулася від нього, вивернулася, з зусиллям переводячи подих.
— Віталію, будь ласка, не треба.
Кілька секунд він стояв нерухомо, потім тихо спитав:
— Чому? Тобі ж подобається. А я кохаю тебе.
Ці слова пролунали для нього дуже буденно. Адже кожен герой у всіх фільмах обов’язково рано чи пізно казав: «Я кохаю тебе». Це був дешевий стилізований жаргон комерційного кінематографа.
Юнка дивилася на нього через плече, напівобернувшись.
— Я так мало знаю тебе, — сказала вона. — І не можу зрозуміти, чому я відчуваю до тебе те, що відчуваю. Ми провели разом усього кілька годин, а ти уже говориш про кохання.
— Я розумію, — і Віталій безпорадно підніс руки. — Для мене все інакше. Я був самотнім усе своє життя. Але ось зустрів тебе, то більше так не почуваюся.
Вона повернулася до нього й посміхнулася.
— Облишмо все це, — сказала вона, показуючи на невитерті склянки і чашки.
Віталій був у захопленні: як яскраво палають дівочі очі, як високо здіймаються груди. Тут увійшла Алевтина, несучи відкорковану пляшку.
— Ходімо, я покажу вам вашу кімнату, — сказала вона.
Гаранджа вийшов із кухні в напівтемне приміщення бару й підняв залишений на підлозі наплічник.
Алевтина, ввімкнувши світло в коридорі, щоб він міг зорієнтувався, чекала молодят на сходах. Віталій запримітив у Ніниних очах новий вираз. Безсумнівно, він знав, що трапиться далі, але почувався непевно і рухався якось нерішуче. У його житті секс завжди був спортом і засобом досягнення мети. Він знав, що кожна жінка буде щаслива, якщо він поманить її, його рідко цікавили їхні почуття, а тепер ось несподівано зрозумів, що Ніна готова покохати його. Це було незвично, і Віталій Гаранджа захвилювався, відчув, що це може зруйнувати його плани. Він уже ладен був втекти, та сьогодні чкурнути було нікуди. Тож змушений був залишитися. І тепер чоловіка не полишала впевненість, що міліція рано чи пізно знайде його.
— Це тут, нагорі, — сказала Алевтина й почала підніматися по сходах. Ніна несміливо крокувала позад неї.
Гаранджа хвильку дивився на дівчину знизу, розглядаючи її фігуру, щільно обтягнуту джинсами. А потім, піднявши наплічник, теж рушив за жінками нагору.
Господиня ввімкнула світло в кімнаті й посміхнулася молодятам.
— Кімната не надто велика, зате тут зручне ліжко.
Гаранджа озирнувся: ліжко, невеликий килим, шафа, картина із зображенням київського порту…
— Тут супер, — сказав він. — Тут просто чудово. Я й уявити не міг чогось кращого.
— Тоді на добраніч, — вдоволено посміхнулася Алевтина і вийшла.
Гаранджа жбурнув наплічник на ліжко і повернувся до дівчини. Молоді люди довго дивилися одне на одного. Потім Ніна, яка досі стояла на порозі, пройшла в кімнату, зачинивши за собою двері.
— Віталію, я знаю, що не повинна так поводитися, але не можу інакше. Я тебе дуже люблю. І ти будь зі мною лагідним.
— Лагідним? Ну, звичайно.
Він обійняв її і пригорнув до себе.
— Ти не повинна боятися мене, Ніно, ніколи, ніколи. Чуєш? Ти — найдорожче, що є в моєму житті.
Гаряче сонячне проміння, проникаючи крізь фіранки, розбудило Віталія. Він розплющив очі — кімната була незнайома. Зі сну ніяк не вдавалося второпати, де знаходиться. І лише побачивши поруч сплячу Ніну, заспокоївся. Він лежав дуже тихо, дивився в стелю, прислухався до різних звуків на вулиці. Потім потягся по годинник, який лежав на столику біля ліжка, той показував двадцять п’ять хвилин по шостій.
Віталій підвівся на лікті й почав уважно розглядати Ніну, а та, немов відчувши це, ворухнулася і провела рукою по його оголеним грудям.
Міліція напевно вважає, що саме він убив Жанну Задорожну. Його розшукують, і фотографії, скоріш за все, вже опубліковані в ранкових газетах. Та й по телебаченню, мабуть, показали його фотомармизку. Він обійняв Ніну, присунув її до себе й замислився, що йому тепер робити. Імовірно, найкраще залишитися тут. Нікуди не виходити з цієї кімнати, перечекати, поки ментам набриднуть пошуки. Тут він буде в безпеці. А потім якось зуміє-таки вислизнути з міста. Згодом треба продумати, де переховуватися далі. Так, але Ніна може побачити його фото у газетах чи по телебаченню. Як вона відреагує на це? Без її допомоги, мабуть, не вдасться виїхати з міста. Залишається ще Маргарита, але вона, напевно, «під ковпаком» у ментів і навряд чи зможе чимось допомогти. Не викаже його — уже добре.