Горить свіча
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Горить свіча». Краткое содержание книги:
Зміст роману охоплює невеликий проміжок часу: грудень 1240 р. — літо 1242 р. Історичні події визначають розвиток дії роману, його сюжетно-композиційну структуру. Головним ідейно-композиційним центром твору є зображення героїчної боротьби киян проти загарбників. Вузловими моментами сюжету є перипетії особистих доль історичних осіб та вигаданих героїв: Добрині, тисяцького Дмитра, Янки, Іллі і Маріам, князя Михайла, сотника Жадігера, хана Бачмана. Сюжетні колізії роману досить напружені, з безліччю несподіваних конфліктів. Драматизм сюжету обумовлюється трагічністю долі більшості героїв.
Достовірність, переконливість зображення досягається тим, що послідовність історичних подій — взяття Батиєм Поросся, дев'яностошестиденна облога Києва і його падіння, кривавий шлях до останнього моря через галицько-волинські землі — показано через окремих людей, взятих у співвідношенні з часом і простором.
Тепер подумаймо про князів польських та короля угорського. Чи є на них надія? Деяка є. Коли б нам пощастило переконати їх, що Батий, перемігши нас, добереться і до них, вони, може б, і прислали свої дружини. Але переконати їх важко. Князь Михайло уже був у короля Бели, хотів висватати його дочку Анну за сина Ростислава, щоб зміцнити військовий союз Києва і всієї Русі з Угорщиною, та Бела відмовив йому — не дав ні дочки, ні військової допомоги. Тоді Михайло, забравши сім'ю, яка мала притулок у мене, поїхав у Польщу, до свого родича князя Кіндрата. І що ж? По дорозі його пограбували німецькі бюргери, а внучку навіть убили. А князі польські, не відчуваючи прямої загрози від татар, не поспішають з допомогою йому… Однак я думаю, треба ще раз спробувати прихилити на свій бік Белу угорського і в надії на це я незабаром поїду з сином Левком до нього. Може, мені пощастить висватати за Лева його молодшу дочку, а разом з нею привести угорські полки в Галичину.
Бояри й купці слухали князя уважно, але по всьому було видно, що турботи їх не кидають, а ще тяжче налягають на плечі.
— А все-таки — що ж нам робити, княже? Не здаватися ж на милість Батия! То як же з ним битися? — пролунали стривожені голоси. — Ти сам кажеш, що він сильніший за нас…
Данило підняв перед собою руки — стиснув кулаки.
— У нас один вихід — оборонятися в укріплених містах! За їхніми могутніми валами, за високими заборолами нас не так просто дістати, а з-за них ми можемо завдавати нападникам дошкульних втрат. Це — головне! Русь повинна перемолоти на своїх городищах Батиєву силу! Хай він і далі суне вперед, хай падатимуть наші міста і гинутимуть їхні захисники, але ж настане такий час, коли Батиєві сили вичерпаються і він змушений буде зупинитися або й повернути назад. Я не знаю, де це станеться і коли, та вірю, що так буде!..
Всі мовчали. Князь говорив сувору правду, від якої ставало моторошно. Чи ж утримається Київ, чи впаде разом з ними? Тоді — смерть!
— Батигу-хана не зупинили високі вали Рязані, Володимира, Козельська, Чернігова, Переяслава. Невже князь думає, що Київ його зупинить? — запитав Карпило, молодий багатий купець.
— Не знаю, — твердо відповів Данило і в свою чергу кинув у притихлу гридницю зустрічне запитання: — А хіба є інший вихід? Га? Мовчите? Я іншого не бачу!
— Отже, Києву готуватися до облоги? Так треба розуміти?
— Так, боярин Дмитро сказав те, що думаю і я, — готуватися до облоги, до оборони! У Києві п'ятдесят тисяч люду, кожен четвертий — воїн. Та сюди, під захист його стін, збіжиться ще півстільки ж! Сила ваша буде велика…
Тут його перебив Дмитро.
— Княже, чому ти говориш про нашу силу, а не про свою? Хіба твоя дружина мала і хіба галицькі та волинські полки не захищатимуть нашого міста?
— Ні, не захищатимуть! — рішуче відповів Данило і хвилину помовчав, обводячи твердим поглядом ошелешених киян.
— Чому? Хіба ти не наш князь? — вражено глянув на нього Дмитро.
— Князь я ваш, але в Києві не залишуся! Найближчим часом хочу поїхати до короля Бели. Може, пощастить схилити його до союзу з нами. Після того — пощастить чи не пощастить — я залишуся в Галичі, щоб бути в осередді свого князівства, де матиму змогу черпати сили для себе і для допомоги вам та іншим містам… Київ зараз став вістрям нашого списа, направленого проти Поля, супроти нього передусім і вдарить Батий. Чи буду я тут, чи не буду, ви, гадаю, оборонятиметеся до кінця, а ми по своїх галицьких та волинських городах теж стоятимемо на смерть! Зараз ідеться не про Київ чи Галич, а про всю нашу землю, і я вважаю, що князь має бути там, де принесе більше користі!
— Кого ж ти, княже, залишиш замість себе в Києві? — спитав єпископ. — Потрібен муж вельми хоробрий і досвідчений у військовому ділі!
— Такий муж серед вас є! — не задумуючись, відповів Данило. — Він зі мною був на Калці — стояв проти нашого нинішнього ворога лицем до лиця. Не в одному бою відстоював він Київ і честь князів, яким служив. Муж досвідчений і достойний!
— Хто ж це?
Гридниця завмерла. Ані покашлювання, ні сопіння, ні шаргання ногами. Здавалося, ніхто навіть не дише.
— Боярин Дмитро, — відповів князь суворо, ніби даючи зрозуміти всім, що всякі сумніви у його виборі не повинні мати місця. — Він буде київським тисяцьким і воєводою — я залишаю його замість себе! І ви повинні слухатися його, як мене самого!