Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91
- Автор: Шекли Роберт, Хендерсон Зенна
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #91
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0526
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91». Краткое содержание книги:
До травматології їхати хвилин десять. За цей час Шеремет дізнався у Сашка, що неформали протестують не проти церемонії, а проти возвеличення цього покидька Деркача, з яким у них свої рахунки. Багато здоров’я — і в прямому, і в переносному розумінні цього слова — попсував їм колишній начміл. Коли б тільки забороняв і розганяв… А то ж знущався і бив…
— Ви ж хотіли з ним поквитатися, — немов про щось загальновідоме, мовив Матвій Петрович.
Та ба! Виявилося, що в цих неформалів принципово інші погляди на методи боротьби зі зловживаннями з боку представників держорганів: суто ненасильницькі дії. Навіть звільняються від екстремістів, які ладні застосовувати зброю. Сьогоднішня бійка з бойовиками — явище нетипове, але треба врахувати, що рекетири — не держслужбовці і взагалі напали першими.
— А як ви “звільняєтесь” від екстремістів? — спитав Сагайда, не обертаючись.
— Ми їх морально засуджуємо. І забороняємо приходити на наші збори, доки не усвідомлять… — Сашко зблід від болю, бо машина гуцикнула на вибоїні, але навіть не застогнав.
Дуже серйозний юнак.
З хвилину його ні про що не запитували, та він сам труснув головою і продовжив політінформацію:
— І усвідомлюють. Навіть затяті. Так і повинно бути. Навіть коли…
— Що — “коли”? — поцікавився Шеремет.
— Так… — прошепотів Сашко і втягнув повітря крізь зціплені зуби.
Машина зупинилася біля приймального покою. Микола вибіг на ґанок — подбати про ноші. А Шеремет тим часом пильно глянув на хлопця і сказав:
— Добряче, мабуть, збиралися віддячити Деркачеві, якщо й досі зло на нього маєте?
— Ще б пак! Дехто навіть на терористичному акті наполягав. Мовляв, ця акція не проти влади, а проти виродка, який її ганьбить. Та більшість, на щастя, розуміла момент і принципову хибність такого шляху.
Ну напрочуд серйозний хлопець!
Допомагаючи Сашкові вибратися з машини, Шеремет спитав:
— А пістолет куди поділи?
— Ми ж засудили терор. І затаврували. А наган примусили здати.
10
— Знаєте, на що я звернув увагу? — спитав Матвія Петровича Сагайда, коли машина від’їхала од лікарні.
— Мабуть, на те, що неформали не бояться ні рекетирів, ні міліції.
— Так, це справді важливо. Я про це якось і не подумав.
— Даремно. Важлива прикмета часу, — підняв вказівного пальця Шеремет.
— А я завважив, що рекетири надто швидко дременули. Раніше вони на погони чхали з високої гірки. Переконаний, що при Деркачеві двох своїх “кадрів” у наших руках не залишили б.
— Агонія, — констатував Шеремет. — До речі, як ти думаєш, чому в Травневому, окрім двох груп, нікого не було?.
— Дуже просто. Ні з “чорними”, ні з “зеленими” ніхто не хоче зв’язуватися.
— Я не про це. Хоч би одна місцева цікава Варвара з-за паркану визирнула: все ж таки подія…
— Так там же майже всі будинки порожні. Господарі — хто на заробітки подався, хто на “гастролях”, хто у відпустці. Все занедбане. Лопухи та бур’яни на городах — мічурінські. Справжнісінькі хащі. А нещасні кілька пенсіонерів, що там лишилися, з переляку носа з хати не вистромляють.
…У виконком Шеремет піднявся сам. Досить швидко розшукав Осташка на майданчику біля запасних сходів і висмикнув із компанії запеклих куріїв, чому Вадим неабияк зрадів, бо з’явився шанс порятувати хоч рештки свого здоров’я. Швиденько з усіма розпрощалися — тільки їх і бачили.
У готелі Шеремет одразу побіг під душ. Доки він хлюпався, Вадим і Микола сходили до буфету й принесли звідти чотири хвостики смаженого хека, дві склянки сметани, плавлені сирки та кілька пляшок холодного лимонаду. І правильно зробили: настрій у шефа помітно поліпшився, а це було дуже доречно, бо просто розмова швидко переросла у виробничу нараду.
Раз по раз прикладаючись до келиха з крижаною водичкою, Шеремет підбив перші підсумки.
Цеховики, і ті, що вже сидять, і ті, котрі бігають іще на короткому ланцюжку на волі, просто ошелешені. Вони певні, що на Деркача підняв руку хтось із рекетирів, чи то претендуючи на його місце, чи то зводячи рахунки.