Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91
- Автор: Шекли Роберт, Хендерсон Зенна
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #91
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0526
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91». Краткое содержание книги:
Сагайди не було й не було, то вже його заступник отримаз по телефону команду з виконкому — заборонити; послати наряд і заборонити не зареєстровану належним чином маніфестацію — і кинувся виконувати наказ.
Звісно ж, чотири уазики із мигавками та розмальований, з величезними літерами “ТV”, автобус, що їхав за ними, миттю притягли, немов магнітом, з півсотні ґаволовів до майданчика перед алеєю Ентузіастів, де мала початися траурна процесія.
А там уже збилися докупи осовілі (чи то з похмілля, чи то зранку горло промочили) бойовики-рекетири, трохи осторонь — гурт статечних дядечків, серед яких люди з подивом упізнавали службовців із виконкому, фурнітурної фабрики, споживспілки та ще кількох контор; недалеко від них — два десятки жінок, колежанки Клавдії Деркач та матері її учнів. Була тут і Тетяна Стеценко. Сагайда, хоч і не мав поки що права, все їй розказав, коли аргументував своє прохання не ходити, однак переконати не зміг. Таня таки прийшла провести подругу.
Нарешті під’їхала машина з трунами. Люди підходили й підходили. Оператор з камерою видряпався на плаский дах автобуса і заходився водити об’єктивом, наче кулеметник, що відбиває атаку. Його помітили, але як слід не відреагузали, бо саме в цей час спітнілий від хвилювання молодший лейтенант притулив до вуха рацію й, очевидно, вислухав остаточний наказ. Рацію пересунув за спину, а в руці у нього вже був мегафон. Ну і звичайно:
— Прошу розійтися! Міроприємство заборонено!
Звукооператор зрадів і вистромив з машини тупий спис з мікрофоном на кінчику.
Із натовпу викотився огрядний та поважний. Череватько й заходився авторитетно запевняти, що ніякого спеціального дозволу на траурні процесії не потрібно, а отже, вимоги міліції незаконні.
З автобуса вибігли ще двоє моторних хлопців, один з ручною камерою, другий — з “репортером” напоготові. Тут уже не можна було не звертати уваги. На хлопців спробували нагримати, однак коли побачили, що їм цього тільки й треба (записують), схаменулися й почали: хто відвертатись од камери, а хто — розчинятися у натовпі глядачів. Кілька хвилин — і майже всіх полотняних піджаків та тьмяних краваток (літня уніформа південного чиновництва) немов корова язиком злизала. Зникло й кілька рекетирів, мабуть, найтверезіших чи найкмітливіших.
Оператори продовжували зйомку.
Рація лейтенантикова знову затріскотіла: надійшли свіжі вказівки. Поки він прислухався і коротко відповідав, припхався задрипаний рафик і з нього посипалися на землю музиканти. Останні ще витягали іструменти, а перші вишикувались і заграли щось, що дуже віддалено нагадувало безсмертний моцартівський марш.
Телевізійники все це знімали й записували.
Лейтенантик дослухав рацію, спітнів ще дужче і — заметушився, заганяючи свою команду в уазики. За дві хвилини машини захурчали й зникли. На майдані залишилося кілька сержантів. На їхніх обличчях легко можна було прочитати категоричний наказ не втручатися.
Телевізійники знімали й це.
Рекетири затоптали недопалки і підхопили труни. Оркестр рушив за ними, не припиняючи тортури над Моцартом. І тут із групи Клавиних подруг вискочила Тетяна Стеценко й дзвінко крикнула:
— Стійте! Не смійте його з музикою ховати! Він убивця!
Моторні хлопці трудилися, як бджілки, тож, мабуть, побоюючись всевидющого гелеока, один із рекетирів тільки те й зробив, що легенько відштовхнув Таню з дороги та ще додав кілька слів, яких досі на її адресу ніхто навіть подумки не промовляв. Начебто нічого, особливого, але здалося Тетяні, що то — лише аванс…
Хай там що, але музика враз змовкла, оркесиранта зупинилися — і помітно поріділа колона рушила, далі, як то мовиться, у мертвій тиші.
Найближчим часом ексцесів більше не було. Хіба що відбулася досить гостра розмова першого секретаря райкому з телевізійниками, яка увінчалася поповненням місцевої відеотеки копією матеріалів, знятих уранці.
Ексцеси почнуться пізніше, надвечір, коли в райком викличуть для бесіди з першим деяких активістів траурної церемонії — далеко не останніх людей у районі.