Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91
- Автор: Шекли Роберт, Хендерсон Зенна
- Серия: ППФ (пригоди, подорожі, фантастика) #91
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0526
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91». Краткое содержание книги:
— Що зробив? Застрелився? — перепитав Вадим і аж сполотнів від хвилювання. — Деркач?
— А то який дідько. Хоча він зовсім цього не хотів.
— А що ж він… хотів? — хрипко вичавив із себе Сагайда. На відміну од Вадима він від хвилювання червонів.
— Чого тварюка може бажати? — знизав плечима Шеремет. — Клави здихатись, а синочка-пестунчика, хату і гроші собі лишити… Всі сліди своїх лиходійств занести, так би мовити, обрубати кінці, а тоді вільно з награбованими тисячами жити. Адже не міг не відчувати, що рекетирській вольниці — кінець. Цілком можливо, що й своїх хотів обдурити, зобов’язання порушити — щоб грошенята до рук прибрати… Ну, а все інше самі розкрутите.
— Як же це все сталося? — розвів руками Вадим.
— Я сам себе про це питаю, — сумно сказав Матвій Петрович. — Ще зовсім недавно називався нашим товаришем, соратником. Але… Вже тоді брав дрібні хабарі, знущався над беззахисними людьми, їв очима начальників, пиячив за рахунок злочинців. Уже тоді він був готовий. До всього. До вичавлювання за допомогою своїх тренованих м’язів данини з переляканих кустарів, до посередництва в квартирних махінаціях, до тісного співробітництва з цеховиками, до вбивства, нарешті…
— Одне не можу збагнути, — озвався Сагайда. — Як усе це було зроблено технічно?
— Де взяв зброю — це ти сам з’ясуєш. Гадаю, що взяв у неформалів. Вони здали, а Деркач не став реєструвати. Втім, це гіпотеза. Поревіриш. А коли Жора зрозумів, що кільце облоги стискається, то вирішив двома пострілами розв’язати майже всі проблеми. Саме двома. Клаві він давно виніс вирок, та просто так він її вбивати не збирався. Небезпечно: про їхню “любов” надто добре знали в місті. А ось коли замах на обох — та ще заздалегідь розпустити чутки про погрози йому особисто — тоді шукатимуть де завгодно, тільки не там, де треба.
— Здорово придумано, — прошепотів Вадим.
— А таки непогано, — кивнув Сагайда. — Отже він вибрав місце й час і вистрелив їй у потилицю. Професійний катівський постріл. Гарантована миттєва смерть. А потім — другий постріл. Собі у спину. Покажи-но, як це робиться, — попросив він експерта.
Лейтенант узяв револьвер, поставив його на запобіжник, вивернув руку і притулив дуло до своєї спини. Тьмяна сталь торкнулася одягу приблизно у тому самому місці, де на тілі Деркача був обпалений вхідний отвір.
— Одначе, — похитав головою Сагайда.
— Що, не переконує? — скинув брови Шеремет.
— Що Деркач міг саме так вистрелити, я не сумніваюся. Але ж він дуже ризикував: кілька міліметрів — і не імітація, а справжнє самогубство.
— Помиляєшся, — сказав Шеремет і взяв з рук експерта наган, — навіть якщо трохи схибити, постріл не смертельний. Тим більше для такого бугая. Серце куля не зачепить, навіть якщо стріляти не навскіс, а під прямим кутом. Небезпека в іншому. Головне — після пострілу не втратити самовладання. Не робити різких рухів. І, звичайно ж, не бігти. Ось цього Деркач і не зробив. Жбурнути наган, загорнутий у ганчірку, в будяки він ще зміг…
— А чому саме на дворище сьомого будинку? — спитав Вадим.
Йому відповів Сагайда:
— Дім порожній уже три місяці. Деркач не міг цього це знати, адже там мешкали його помічники. Брати-рекетири.
— Сидять?
— Гастролюють. Що далі, Матвію Петровичу?
— Гадаю, було так: різкий біль, сильніший, аніж сподівався Деркач. Упав. Можливо, ненадовго втратив свідомість. А тоді — злякався за своє дорогоцінне життя, злякався так, що закричав і кинувся бігти до освітленого перехрестя. Біг щосили, поки не захлинувся власною кров’ю. І треба ж таке: з-за рогу вже виїжджав “джентльмен” Кравцов, який міг би стати рятівником, а став першим свідком смерті Деркача.
— То, може, вони були спільниками? — аж підскочив Сагайда.
— Ні в якому разі. Якби Деркач знав, що його коханка втішається з щмаркачем-інтелігентиком… Похорон був би, але не такий бучний.
Кілька хвилин панувала тиша. Тому телефонний лзвінок пролунав особливо гучно. Дзвонили з дому Деркача. Обшук закінчується. Знайшли кобуру від нагана, золото і гроші.
12
Багато хто був не зацікавлений у розголосі, але що вадєш? Автобус телевізійників прибув близько дев’ятої, і моторні хлопці одразу побігли в міліцію — уточнювати, це саме відбудеться похорон “хрещеного батька”. Сагайди, на превеликий подив чергових, чомусь на місці “є виявилось, не було й чітких інструкцій. Довелось викручуватися без нього. Вже за кілька хвилин біля телебуса немов з-під землі виріс хвацький райкомівський молодик і почав розводитись про необхідність узгоджувати зйомки з місцевою владою, про те, що в районі безліч досягнень, ще не охоплених засобами масової інформації, тому знімати всілякі нехарактерні явища категорично ні до чого. Моторні хлопці хутенько тицьнули йому під носа мікрофон, націлилися двома камерами і попросили все повторити, особливо — про узгодження зйомок та нехарактерні явища. Молодику заціпило, а потім він нараз згадав, що його терміново чекають люди і телефони.;