Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-73-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:
Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.
Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.
* * *
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі не можна було її писати.
Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.
Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.
Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.
Приємних сновидінь.
А в т о р
* * *
Художнє оформлення автора
— В пеклі теж іноді хочеться їсти, — намагаюся їй не суперечити, — самі колись переконаєтесь. А зараз я просив би, щоб ви нарешті виконали нашу домовленість і свою обіцянку. Дуже хочеться хоч раз побачити, як ваші слова співпадають з вашими ділами.
Зовні фрау Де ніяк не змінюється. Може, навіть стає ще вродливішою — загадкова природа краси не виключає можливого взаємозв'язку стерильної ненависті з неземною гармонією.
— За кілька місяців ви знову опинитеся тут, і то в набагато гіршому стані, — пророче каркає вона, рвучко дістаючи в'язку ключів і відчиняючи двері.
— Одну хвилину, перепрошую, я, здається, забув у палаті торбину.
Мені трохи лячно повертати від порога, що був уже за крок — тільки переступи, але за всією метушнею я забув попрощатися із сусідами по палаті і не міг не зробити цього.
— Ну все, хлопці — я на свободу. Виздоровлюйте. Тримайтеся. Вона сьогодні буде люта.
— І ти тримайся, — каже Микола. — Якби, не дай Боже, що трапилося, пам'ятай — похмелився, і під крапельницю. Це найкращий вихід. Але ліпше, щоб нічого не було.
— І вам того ж бажаю.
Гіпертонік мовчки тисне мою руку. За ширмою нікого не видно. Нічна примара Оксана щезла так само загадково, як і з'явилася. Прощатися більше ні з ким.
Фрау Де терпляче чекає мене коло виходу. Може, я дарма розслабився, і зараз вона викине якогось чергового лікарського коника?
Однак я, здається, захопився, намагаючись пропустити повз вуха, як фрау Де знов і знов шамотить свої шаманські мантри:
— Кажу вам як лікар, за кілька місяців ви знову опинитеся тут (не така вона й дурна: відчуває, що ані сьогодні, ані завтра ввечері ми вже не побачимося).
— З превеликим задоволенням. У вас так мило. Як захочете, я навіть можу розмалювати вам кабінет ангеликами. Щоправда, до цього я займався лише абстрактним маляр…
Однак вона, мабуть, вже ознайомилась зі звітом дівчинки-психіатра, бо не дослуховує мене, а, випускаючи за поріг, з неприхованою люттю проголошує несподіваний вирок:
— Знаєте, Леоне, ви такий, як ви є[82]!
— Кожен з нас є таким, яким є, — думаю я, але не кажу цього вголос, а тільки дістаю з-за пазухи свій вірний дев'ятиміліметровий NEW NAMBU із стертим серійним номером і, промовляючи стиха «о так от, міста Тейба, о так от…», стріляю, стріляю, стріляю в це випещене мертве обличчя, аж поки воно не ховається за дверима.
P.S. Професійне прокляття дипломованої дияволиці таки збулося: за кілька місяців я справді знову потрапив до шпиталю, але вже до зовсім іншого шпиталю — без ґрат, зате з крапельницями, без засувів на дверях, зате з чисто вимитою лазничкою і привітним персоналом. Без тарганів, зате з телевізором.
PPS. До того ж тут не відбирали на зберігання особисту зброю.
Розділ восьмий. Трансильванський транс
Як туга за мною здолає тебе,
Ти заступ візьми і мене закопай.
Л е о н К і л л е р
Я повстав із могили по стількох десятиліттях.
С л а в к о Я н е в с ь к и й. «М і р а к л і»
«Я можу розмовляти стоячи, якщо вам зручніше», — сказала жінка.
Вона може розмовляти стоячи. Якщо мені зручніше.
Я тільки згодом збагнув зміст цієї фрази. Вона справді могла стояти: в одній-єдиній вимученій позі, похилившись, лише завдяки якимось химерним протезам, але могла.
Єдина з цієї сім'ї.
У них, у неї і в чоловіка була якась загадкова хвороба — що проявлялася в розм'якненні кісткової тканини, — можливо, наслідок прадавнього інцесту.
Вони ледве могли пересуватися. Чоловік не піднімався із спеціального ортопедичного крісла. Вона так-сяк могла повзати і стояти. Не більше.
82
Ви такий, який ви є. — Порівн. з «Я є той, хто є» (Вихід 3, 14) — так Бог представив Себе Мойсеєві.