Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-73-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:
Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.
Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.
* * *
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі не можна було її писати.
Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.
Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.
Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.
Приємних сновидінь.
А в т о р
* * *
Художнє оформлення автора
Полежавши ще трохи, я починаю збиратися. Головне нічого не забути. Залишати щось у шпиталі — погана прикмета. Краще вже жбурляти крейцари, драхми, злоті, песо, центи, сентаво, сантими, піастри, пенні та шилінги з королівським профілем до смердючих венеційських каналів. Але цим нехай займаються інші. Я ж збираю небагатий свій скарб, педантично вкладаючи його до торби. Потім починаю методично доїдати принесені вчора дари. Надто ризикована суміш як на сніданок, та зараз це несуттєво (наслідки прийдуть потім, вже за стінами ЛЗЗТ). Ще надто рано, — Д.Ю. приходить щойно о дев'ятій (о дев'ятій я ж обіцяв з'явитися на службу), — та мене бере нетерплячка і я, вбравши куртку, виходжу на коридор. Куртка розщіплена. Під курткою в мене подарована знайомим рокером футболка з написом
NO DRUGS
NO SEX
NO ROCK-N-ROLL.
Я хотів було виправити NO DRUGS на NO DRUNK, що в моєму випадку виглядало б доречнішим, але передумав.
Горбатенька сестра сьогодні непривітна. Де й поділася її нічна толерантність. Може, я й справді не виправдав її сподівань? Може, справді треба було написати NO DRUNK, але не замість NO DRUGS, а замість NO SEX? — до рок-н-ролу вона, здається, байдужа.
Відпустити мене до появи фрау Де, вона, річ ясна, не погоджується. Синтетичні «Майданек», «Ґетто» і т.п., імплантовані їй у праву лобну ділянку мозку, роблять будь-яку несанкціоновану ініціативу неможливою.
Я курю цигарку за цигаркою, визираючи у вікна. З якого боку, цікаво, вона приходить. Не прилітає ж на мітлі, коли надворі вже розвиднілося (хоч нестиглий місяць ще не встиг сховатися за лаштунки місцевого ландшафту). Хвилини минають надто повільно, але з часом, тобто з його плином, у мене були й не такі пригоди, так що все байка. Я перевіряю вміст кишень і десятки разів прокручую в голові варіанти майбутнього діалогу. Невже в неї прихований ще якийсь сюрприз? Побачимо. Головне — витримка і спокій. І жодних демонстрацій фармацевтичної обізнаності. Сама ввічливість і коректність з нальотом постхірургічної збайдужілості. Хай уявляє себе авторкою невдалої лоботомії. Нехай чується володаркою мого таламусу з гіпоталамусом вкупі, нехай…
— Доброго ранку, куди це ви вже так зібралися? — чую рідний голос за спиною.
— Доброго ранку, Даріє Юріївно. На роботу зібрався. От вас чекаю.
— На роботу? Отако з самого ранку? А процедури? — каже вона, несхвально розглядаючи мої «no drugs» і скручуючи в трубочку свіже число «GESCHICHTE MIT PFIFF».
— Процедури в мене ввечері — ви самі знаєте. Крім того, ми домовлялися. Про денний стаціонар, пам'ятаєте? Сподіваюся, ваше слово таке ж міцне, як і тутешні медикаменти.
— Сьогодні вам ще потрібно побути під наглядом. Як, до речі, сульфазин?
— Чудово. Просто чудово. Буквально відчуваю, як кров моя вже наполовину очистилася. Із задоволенням прийму наступну порцію.
— За вами потрібен нагляд. Може піднятися температура.
— Минуло вже дванадцять годин. Як бачите, все в нормі. До того ж мене чекають на роботі. Як і ви, я не люблю запізнюватися.
— Щойно лише половина дев'ятої. Ви навіть не снідали.
— От якраз маю півгодини на сніданок.
— Де ж ви зараз поснідаєте? В місті ще все зачинене. Хіба нап'єтеся якоїсь кави.
— От і добре. Я звик зранку пити каву.
— Послухайте, я не можу вас відпустити просто так. Тобто я можу вас відпустити, але ж ваші ліки залишаються в нас — а ви за них платили, до того ж мені телефонував головний лікар області й питався про стан вашого здоров'я.
— Стан, як бачите, задовільний. Про ліки не турбуйтесь — я ж увечері повернусь (аякже, чекай мене, любонько, просто в кріслі гінеколога-дантиста), а щодо телефонних дзвінків — запевняю, більше вас ніхто з мого приводу не турбуватиме. Зрозумійте — в мене робота. Мені потрібно годувати сім'ю.
— Будете продовжувати пити — втратите й роботу, і все решта. Ви перетворили життя своєї сім'ї на пекло, — вдасться вона до своїх вбивчих, але заяложених арґументів.