Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер
- Автор: Оксеник Сергій
- Серия: Лісом, небом, водою #3
- Язык: украинский
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер». Краткое содержание книги:
І все ж — звідки ця темна підземна сила взялася? Чому вона така ворожа до людини? На ці запитання, можливо, відповість доля зовсім іншого персонажа, який назвав себе Інженером.
Остання книга трилогії «Лісом, небом, водою» так само сповнена фантастичних пригод і пригодницької фантастики, як і дві попередні: «Лисий» і «Леля».
— А чого раптом? — спитав когось із співробітників Губченко.
Той нервово гигикнув у відповідь і відійшов, підморгнувши: мовляв, це ви у мене питаєте?
Довелося йти вглиб коридору, де навпроти дверей приймальні висіла велика дошка оголошень. На ній червоними літерами гуашшю (!) було намальовано:
«Загальні збори трудового колективу.
Порядок денний: персональна справа снс Губченка.
Доповідач: М.М.Биковець»
Так. Щоб мати персональну справу, треба мати провину. Те, що він натягнув дріт над підлогою, — це погано. Що ще йому можуть інкримінувати? Ну звичайно ж! Планову тему!
Губченко розвернувся і майже бігом подався до своєї лабораторії. Там теж було повно народу. Його вітали:
— А ось і винуватець торжества!
— Слухай, старий, ти справді набив пику Заступу?
— Не міг цього зробити взимку? Це ж треба, скільки народу повикликали — всіх, кого дістали.
Серед цього веселого гамору пролунали неголосні, але всіма почуті слова завідувача відділу:
— Губченку, ходіть на хвилинку.
Він підійшов і привітався.
— Що з плановою темою? — спитав завідувач.
— Та… сміх і гріх, — почухав потилицю Губченко. — Там уже буквально висновки лишилися.
— Негайно роздрукуйте і здайте вченому секретареві відділу. Я з ним говорив — зареєструємо заднім числом.
Ще гув принтер, а планова тема вже була зареєстрована як здана три дні тому. Хоч як дивно, але попри велику кількість людей в лабораторії ніхто цього й не помітив. Коли йшлося про порушення так званої трудової й виробничої дисципліни, працівники інституту демонстрували непохитну солідарність.
— І щоб до завтра були висновки, — твердо й бездискусійно сказав заввідділу.
Губченко вдячно кивнув.
Доповідь Заступа була плутана, демагогічна, сповнена прихованих, але зловісних погроз. Він розповів про аморальний «облік» Губченка, про його постійні порушення графіку роботи й подання «тез», про ганебний випадок «ставлення» пасток на живих людей, про те, що він, Заступ, має на увазі та про багато чого іншого. А потім запросив усіх «свідомих» працівників висловити свої міркування з цього приводу, цього приводу.
Свідомих не виявилося.
І тоді руку підніс сам винуватець торжества. Микола Миколайович цієї руки довго не помічав, аж поки хтось із останніх рядів вигукнув:
— Дайте слово Губченку!
— Навіщо? — з погрозою в голосі озвався Заступ.
— Як так навіщо? — знову пролунало з залу.
Якби той анонімний вигукувач пояснив, навіщо, Заступові було б що спростувати. Але оскільки у відповідь на його запитання прозвучало інше запитання, то він ніби мусив відповідати, а відповідати, виходило, треба було собі самому. Поки він розмірковував над цією задачею, Губченко підвівся й пішов до трибуни. Він пішов не просто до трибуни, а ва-банк. Биковець не встиг його зупинити.
— У мене є кілька запитань до доповідача, — почав Губченко голосно, з натиском. — По-перше, про які такі систематичні порушення дисципліни з мого боку йшлося в доповіді? Я хотів би почути конкретні приклади. Та й громадськість була б удячна шановному доповідачеві. Шановному доповідачеві. Я маю на увазі.
Залою прошелестів легкий сміх.
— По-друге, — вів далі винуватець торжества, — яких заходів ужив шановний заступник директора з режиму у відповідь на мої усні сигнали щодо факту вилучення невідомими моїх власних матеріальних цінностей з мого власного робочого місця? По-третє, чому ніхто не відповів мені на доповідну, чому ніхто не вжив заходів з приводу викладених у цьому документі порушень режиму в інституті? І нарешті: з якою метою заступник директора з охорони заходив до лабораторії, коли нікого з працівників у приміщенні не було, і на якій підставі охорона видала йому ключ? Тільки після отримання відповідей на ці запитання я зможу далі обговорювати свою персональну справу. Персональну справу. Персональну справу. Я маю на увазі.
Сміх уже був майже непристойним. До цього люди дивилися в потилицю тому, хто сидів попереду, й не розуміли, що відбувається. Тепер вони ще менше розуміли, але вже насмілювалися перепитувати одне в одного:
— Про що, власне, йдеться? Яке таке вилучення матеріальних цінностей?
Заступ наливався кров’ю, обурений нахабством і зухвалістю «рядового працівника», що дозволяв собі так розмовляти з начальством. Найгірше почувався вчений секретар інституту Маньківський. Директор у відпустці, заступник з науки у закордонному відрядженні. Формально Биковець теж заступник директора, але він заступник із режиму… Як повестися в цій ситуації? Зрештою, яку саме ситуацію нині обговорюють? Який фарс розігрують? Правильно було б зателефонувати директору і про все розповісти, попросити поради. Але той наказував, щоб його турбували тільки в разі ядерної війни. Тут саме щось на зразок війни й відбувається, але ж не ядерної…
— Я директор з режиму! — вибухнув Заступ.
Але цей аргумент потонув у дружному вибуху сміху: тепер уже сміялася вся зала.
— Я заступник директора, я маю на увазі, — поправився Микола Миколайович, та марно — його слів уже ніхто серйозно не сприймав. Однак він не міг зупинитися, відчуваючи, що земля пливе з-під ніг. — Я маю право відвідувати будь-які приміщення, будь-які приміщення. Я маю на увазі. А ви, Губченку, пастки на мене порозставляли.
— У такому випадку прошу вибачення. — Губченко вклонився. — Я зовсім не на вас розставляв пастки. Просто до нас у лабораторію занадився злодій, тож я й поставив невеличкий запобіжничок, оскільки ви відмовилися реагувати на мої сигнали з цього приводу. Звідки ж я знав, що ви ходите по лабораторіях, коли там нікого немає, й перевіряєте, де що лежить.
Він з останніх сил намагався не засміятися разом зі співробітниками.
— Я не перевіряю, де що лежить! Я маю на увазі, я перевіряю на предмет режиму, на предмет режиму!
— Ну, де що стоїть, яка різниця, — виправився Губченко. — Чи там де який режим… Але ви не відповіли на мої запитання, Миколо Миколайовичу.
— Я не зобов’язаний перед вами звітувати! Перед вами звітувати! Я заступник директора, а ви…
Решта фрази потонула в новому вибуху реготу. Схоже, відтепер хоч у якому б контексті Заступ назвав свою посаду, це викликатиме сміх у всього інституту.
— Я й не прошу переді мною звітувати. Просто я звернувся до вас із клопотанням спочатку усно, а потім письмово. І я маю право вимагати від вас відповіді по суті порушених у моєму клопотанні проблем. Бо якщо в режимній установі пропадають гроші з кабінетів, а заступник директора з режиму…
— А я вам кажу, ніхто у вас нічого не крав! Нічого не крав! Я розбирався…
— З ким? — здивовано урвав його Губченко.
Зала завмерла. Це вже було не смішно.
Завмер і Заступ. У цілковитій тиші стало чутно, як ворушаться звивини під його черепом.
— Та як ви смієте!.. Та я вас!..
— Так, це ми знаємо, проходили, — втомлено підсумував Губченко. — Ви ще нагадайте про те, що у мене є родина. Цілком у дусі дідуся Єжова.
Хтось невпевнено хихотнув, але миттю злякано замовк.
— Ви планову тему досі не подали на обговорення, я маю на увазі, — схопився Заступ за останню соломинку.
— О! Згадали, — зовсім уже зневажливо кинув Губченко.
— Згадали! Згадали! І ще згадаємо! Я маю на увазі!..
— Тему я здав. У вас є ще якісь зауваження щодо моєї роботи? Може, вас не влаштовує якість? Мій, так би мовити, науковий рівень?
Це було схоже на базарну сварку. Маньківський вирішив втрутитися Вчасне подання планових завдань було в його компетенції. І він негайно скористався зі зміни напрямку базару.
— Віталію Григоровичу, — звернувся він, підвівшись, до заввідділу, — внесіть, будь ласка, ясність.
— Планове наукове завдання старший науковий співробітник Губченко здав. З деяким запізненням, щоправда. А про науковий рівень цього дослідження я зможу говорити тільки після обговорення на засіданні відділу. Зараз літо, — стенув він плечима. — Щось не пригадаю, коли ми в період відпусток збирали засідання відділу. Якщо це пече, тоді, звісно… Але попереджаю, що якщо нас підганятимуть, це може суттєво позначитися на якості й осмисленні обговорення.