Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Наскільки відомо, польські підпільники користувалися цим шифром аж до травня 1940 р., поки на конференції у Бєлграді, що відбулася за участю представників польського емігрантського уряду, комендантів баз зв’язку з окупованою країною в Будапешті і Бухаресті, а також членів підпілля з Варшави та Львова, не було остаточно з’ясовано, що шифр не є таємницею для радянських спецслужб[264].

Тим часом умови підпільної діяльності у Східній Галичині та на Волині значно погіршилися. Унаслідок перших двох масових депортацій населення у лютому і квітні 1940 р. із західних областей України була значно підірвана матеріальна база, на якій мала розгортатися діяльність підпілля. З цих територій вивезли майже всі родини військових та цивільних осадників, польської обслуги лісів, землевласників, працівників поліції тощо.

До того ж ситуація, скажімо, в польському підпіллі ускладнювалася тим, що з самого початку свого існування СЗБ на радянській території був розколотий на дві організації. Організація СЗБ-1 на чолі з полковником Владиславом Жебровським («Жуком») керувалася з Парижа, тоді як організація СЗБ-2 на чолі з підполковником Яном Соколовським («Тшаскою»), а пізніше на чолі з майором Зигмунтом Добровольським («Феліксом», «Зигмунтом») — з Варшави, і це, безумовно, призводило до неузгодженості в діях польських конспіраторів. Відомо, що полковник Жебровський робив спроби порозумітися з представниками СЗБ-2 і навіть задля цього пропонував підполковникові Соколовському посаду начальника штабу в об’єднаній організації, проте до порозуміння не дійшло, й обидві організації продовжували діяти окремо одна від одної.

Пояснення причин цього непорозуміння і протистояння двох організацій слід шукати, насамперед, у політичних пристрастях їхніх керівників. Якщо група Соколовського-Добровольського тяжіла до варшавського відділення СЗБ, яке об’єднувало переважно пілсудчиків, то група Жебровського — до емігрантського керівництва СЗБ, яке сприймалося як центр боротьби з впливами довоєнних «санаційних» політиків. Неабияке значення мали також власні амбіції керівників обох організацій[265].

У березні — квітні 1940 р. органи НКВС провели масові арешти серед членів обох польських підпільних організацій, у тому числі в їхньому керівному складі. Так, зокрема, були заарештовані керівник периферійних організацій на території Станіславівської, Дрогобицької, Тернопільської та Рівненської областей П. Марценяк («Еміль»), найближчі співробітники командувача СЗБ полковника В. Жебровського, колишні офіцери польської армії В. Котарський («Друг») і К. Дзекановський («Корвін»), дочка Жебровського В. Юркевич та ін. Чекісти викрили матеріальну базу організації у вигляді цінностей, що раніше належали Познанському ломбарду і переховувалися в домініканському костьолі у Львові. Загалом звідти було вилучено більш як 1200 пар золотих годинників, золоті каблучки, портсигари, браслети, брошки. У заарештованого за фінансування організації професора Р. Ренського співробітники НКВС вилучили 789 золотих французьких, австрійських, російських, американських та англійських монет різної вартості[266].