Замах (Щось краще за смерть)
- Автор: ван Аарде Рохір
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Ярослав Довгополий
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Замах (Щось краще за смерть)». Краткое содержание книги:
Роман Замах присвячений політичному вбивству Степана Бандери, одного з лідерів українського націоналізму, агентом КДБ Богданом Сташинським. Головний герой Замаху — Степан Бандера — прагне завоювати незалежність рідної держави, прибігаючи до засобів, які вважає єдино виправданим і єдино доцільним в ситуації, що склалася на момент початку Другої Світової Війни.
Основним джерелом написання роману послужили матеріали процесу проти Богдана Сташинського перед Федеральною судовою палатою в Карлсруе (8—19 жовтня 1962 року).
А недавно він став свідком того, як Юрій в черговий раз намагався викликати Гедвіг на щиру розмову. Сам він не раз і не два напучував її стежити за своїми словами, попервах Леонідові навіть вдавалося своєчасно підхоплювати ті бесіди і повертати у потрібне русло. А тут йому забракло волі, долоні вкрилися потом і здавалося, що через гарячковий поспіх він дасть волю язикові. Розмова знову торкнулася дитини. Гедвіг повинна була її здати до інтернату.
— Про таку можливість я навіть і не думала, — відповіла Гедвіг бадьорим тоном, намагаючись притаїти свою зневагу.
— А чому б і ні? Хіба погано віддати дитину на виховання державі?
— Мені самій хочеться виховати дитину так, щоб вона потім принесла користь державі. Воно так якось і приємніше.
— А коли вас обох потім зашлють, то як бути з дитиною? У вас будуть зв'язані руки! Як ви думаєте переїжджати з місця на місце?
— Поживемо — побачимо! — відповіла Гедвіг, наче не розуміючи, що дитину збираються залишити заручницею.
— А для виховання і навчання було б...
— Шановний мій Юрію Богдановичу, — сміючись, перебила його Гедвіг, показуючи йому дитячу кофтинку, яку якраз в'язала. — Подивіться добре, якою завбільшки буде дитина. Не лізьте поперед батька в пекло, про яку науку ви говорите? Наш малюк буде з матусею, чуєте! На це вже мусите дати дозвіл...
Леонід вирішив за краще не втручатися в їхню розмову. Йому здавалося, що Гедвіг обкручує Юрія довкола пальця, а той тільки водив очима, наче йому це подобалося. Зрештою, з них обох вона була сміливішою. З тим, що він боягуз, він примирився давно, інакше до цього всього ніколи і не дійшло б. Раніше він ще якось контролював свої нерви і не давав маху в будь-яких ситуаціях. Хоч у нього і не ставало духу сказати «ні» людям на зразок Кірповського чи Бориса, хоч і дав себе намовити на вбивство, проте свій страх завжди осилював. А тут розклеївся геть. Усвідомлення того, що накоїв, паралізувало його волю. Спогади про професора, який спіткнувся на сходах, спотворене обличчя Заремби у відкритій труні, яке немов волало про допомогу...Розум його затьмарився, він утратив контроль над собою. І як не повторював: «Господи, помилуй!» — не замолити йому гріха. Що накоїв, те накоїв. Йому не полегшає на душі, навіть якщо і розкаже комусь своє лихо. Сказати про це було немислимо, тим більше Гедвіг. Що день, що час ставало важче.
В Москві настали напружені місяці. Вони жили в тривозі з того часу, як весною в Парижі зірвалася зустріч на верхах. А потім цей зчинений Хрущовим гармидер на Генеральній Асамблеї ООН, потоки лайок та погроз, обвинувачення та викривання в газетах та по радіо, берлінська криза, неспокій у Лаосі, В'єтнамі, Конго та на Кубі — все викликало тривогу. Можливо, йому вдалось би спокійно про все це порозмислити, якби на службі було все гаразд, якби був упевнений у завтрашньому дні, але все це збіглося з їхніми особистими проблемами. Ці обставини ще сильніше загострили його побоювання, що і особисто для них назріває криза, вирішальний конфлікт, який йому не під силу. А поки що їм пообіцяли, що дозволять щорічно на декілька тижнів відвідувати Гедвігову родину. Першу поїздку молоді запланували на Різдвяні свята, до народження дитини залишались три-чотири місяці. Пізніше така тривала, виснажлива подорож могла б надто втомити Гедвіг, відкласти ж її після пологів означало б відстрочити її аж на літо. До того ж Гедвіг хотіла у Берліні пройтися по крамницях. Незважаючи на всі ускладнення з керівництвом комітету, Леонідові навіть не спадало на думку використати цю відпустку для втечі на Захід. Втекти — значить дати себе ув'язнити. Він вже так призвичаївся до того, що як співробітник КДБ без зволікань отримував документи для закордонних поїздок, що навіть не припускав, що тепер матиме мороку. Його викликали разом з Юрієм до Алексєя Ніколаєвіча, який навпростець заявив про неможливість поїздки. Значно погіршилась політична ситуація, в Берліні криза загострилася настільки, що, на жаль, його пустити туди не можуть. Берлін зараз аж кишить шпигунами та провокаторами, так що він наражатиметься там на велику небезпеку. Було б просто бездумно пустити його туди. Мабуть, пройде ще п'ять — сім років, перш ніж він зможе знову виїхати на Захід.
— Але ж ми не на Захід просимося. Ми хочемо просто відвідати батьків дружини у Берліні.